Дякую, Адаме Івановичу. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Паливно-енергетичний комплекс України — це галузь економіки, яка охоп­лює діяльність з розвідування і видобутку, переробки, вироб­ництва, зберігання і транспортування, передачі і розподілу, торгівлі і збуту енергетичних продуктів: палива, електричної і теп­лової енергії.

Енергетика була і залишається головною стратегічною передумовою розвитку економіки, основою забезпечення усіх видів життєдіяльності суспільства. Тому визначення та реалізація напрямів її розвитку є пріоритетними завданнями у забезпеченні національної безпеки, політичної та енергетичної незалежності, неухильного економічного розвитку.

Паливно-енергетичний комплекс України, сформований свого часу як складова частина паливно-енергетичного комплексу СРСР, не повною мірою відповідає умовам функціонування енергетики в незалежній державі. Одним із визначальних факторів стану економіки країни є її енергозабезпеченість. За прогнозами, у 2005році енергозабезпеченість України становитиме більш як 4т умовного палива на одну людину, що значно менше, ніж урозвинених країнах світу.

Ключовим чинником для кожної країни є забезпечення її енергетичної безпеки. Енергетична залежність України від поста­вок органічного палива у 2000–2004роках перевищувала 60%, тому енергетика країни в цілому потребує докорінної перебудови.

На сучасному етапі основними проблемами енергетики є:

Перше. Висока енергоємність ВВП України, яка становить 0,89кг умовного палива на 1долар США з урахуванням паритету реальної купівельної спроможності та перевищує середній рівень енергоємності ВВП у країнах світу в 2–3рази. Наслідком високої енергоємності є надмірне споживання енергетичних продуктів іпостійне зростання імпорту вуглеводнів в Україну.

Друге. Незадовільний технічний стан об’єктів енергетики, який характеризується критичним рівнем зношеності основних фондів (від 60 до 70%), зниженням надійності роботи енерге­тичних об’єктів, збільшенням питомих витрат палива на вироб­ництво електроенергії, збільшенням втрат у мережах при транс­портуванні енергопродуктів. Наприклад, в електроенергетиці втрати електроенергії при транспортуванні в мережах у 1991році були 9%, а на сьогодні сягнули більш як 14%.

Третє. Неефективна система управління в енергетиці, яка формувалася спонтанно, діяла за деякими напрямами, в інтересах окремих груп впливу. Внаслідок цього держава частково втратила контроль над активами підприємств. Відбувся відтік професійних кадрів, знизився рівень науково-технічного забезпечення галузі.

Четверте. Відсутність диверсифікації джерел постачання первинних енергопродуктів (природного газу, нафти, ядерного палива). Така ситуація загрожує енергетичній безпеці держави.

Україна, з одного боку, обмежена у власних ресурсах при­родного газу, нафти, а також ядерного палива, залежна від одного джерела їх постачання та використала в основному потен­ціал власних гідроресурсів. З другого боку, Україна має достатні запаси вугілля та складових ядерного палива, включаючи уран іцирконій.

З точки зору глобальних енергетичних процесів, слід відзна­чити вигідне геополітичне та географічне положення України тапов’язану з цим її роль як значного транзитера енергетичних продуктів.

На відміну від країн нової хвилі розширення Європейського Союзу, Україна має достатньо потужні та розвинені газові, нафтотранспортні та електричні мережі, поєднані з транспорт­ними мережами держав Європейського Союзу, що дає їй змогу брати участь у формуванні європейської енергетичної політики таспільного енергетичного ринку.

Окремо должен наголосити на рівнях цін і тарифів на енерго­продукти. Зокрема, середні тарифи на електроенергію для спожи­вачів України є одними з найнижчих серед країн СНД, країн Євросоюзу та країн, що є кандидатами на вступ до Євросоюзу.

Тарифи на електроенергію, яку споживає населення, є незмінними з 1999року, а за ці останні шість років паливо подорожчало в середньому на 35%, витратні матеріали — на 30% тощо.

Аналогічною є ситуація з цінами на природний газ. Тільки країни, які видобувають його в достатній кількості для внутріш­нього споживання та для експорту, мають ціни на газ нижчі, ніж українські.

Структура тарифів потребує вдосконалення для забез­печення фінансової стійкості та інвестиційної привабливості енергетичних компаній. Ціни на паливо та електроенергію повинні бути такими, щоб забезпечувалося фінансування як виробничної, так і інвестиційної діяльності підприємств.

Потрібно посилити роль державних органів регулювання таконтролю суб’єктів природних монополій з метою встановлення об’єктивних цін.

Підготовлено проект Основних напрямів Енергетичної стра­тегії України на період до 2030року. Його сформовано на основі Енергетичної стратегії України до 2030року та подальшу пер­спективу, розробленої Національною академією наук України зурахуванням рекомендацій попередніх парламентських слухань, пропозицій національних компаній, громадських організацій та звикористанням статистичних матеріалів міжнародних енерге­тичних агенцій. Через розвиток енергетики забезпечується пере­творення України на впливового та активного учасника між­народних відносин у сфері енергетики, зокрема шляхом участі уміжнародних, міждержавних утвореннях та енергетичних проек­тах. Для цього необхідно на законодавчому рівні створити умови для діяльності відповідних суб’єктів у таких напрямах: імпорт–експорт енергопродуктів; реалізація та розвиток транзитного потенціалу; участь у розробці енергетичних ресурсів та споруд­женні енергетичних об’єктів за межами України тощо.

Незважаючи на прогнозовану економію енергетичних про­дуктів за рахунок структурного та технологічного енергозбере­ження до 2030року, з урахуванням зростання ВВП та розвитку соціальної сфери очікується абсолютне зростання їх споживання. До 2030року рівень споживання основних енергопродуктів збільшиться: на природний газ — на 13,5%, на нафту — на 87,5%, наелектроенергію — на 74% та на вугілля — на55%.

Забезпечення потреб в енергетичних продуктах планується здійснити за умов, по-перше, зменшення енергоємності ВВП тапідвищення рівня енергозабезпеченості країни; по-друге, збіль­шення власного видобутку вугілля, урану, нафти та газу; по-третє, виробництва електричної енергії на атомних електростанціях навласному ядерному паливі; по-четверте, збільшення обсягів таглибини переробки нафти.

Щодо розвитку електроенергетики. Основою електроенер­гетики країни є Об’єднана електроенергетична система, яка здій­снює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів, взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує екс­порт, імпорт та транзит електроенергії. Вона об’єднує енерго­генеруючі потужності, розподільчу мережу України та міждержавні лінії електропередач, які зв’язані між собою системоутворюючими лініями електропередач напругою 220–750кВ. Основними вироб­никами електричної енергії є 14 потужних теплових електростан­цій, 8гідравлічних електростанцій та 4атомних електростанції.

Загальна електрогенеруюча потужність перевищує 53млнкВт, із яких потужність ТЕС та ТЕЦ становить близько 58%, АЕС — 26%, ГЕС та ГАЕС — майже 10%, блок-станцій та інших джерел — 6%. До 2030року величина генеруючих потужностей має зрости до 73млнкВт. Основою електроенергетичної системи України зали­шатимуться теплові електростанції. Обсяги виробництва електро­енергії тепловими електростанціями у балансі електроенергії бу­дуть постійно збільшуватися та у 2030році подвояться порівняно з теперішнім рівнем.

Розвиток теплової енергії прогнозується з переважним використанням вугілля, частка якого в паливних балансах ТЕС становитиме в 2030році близько 80%. Це сприятиме розвитку вітчизняної вугледобувної галузі і позитивно вплине на енерге­тичну безпеку держави.

Плануються реконструкція та модернізація 100% генеруючих потужностей та введення 10млнкВт нових потужностей. За раху­нок таких заходів прогнозується значно зменшити питомі витрати умовного палива на виробництво електроенергії, що дасть змогу зекономити більш як 72 млн т вугілля.

У балансі потужностей енергосистеми України гідроелектро­станції не перевищують 9% (оптимальний показник — 15%), що зумовило дефіцит маневрових і регулюючих потужностей. Тому передбачається такий розвиток гідроенергетики:

§ завершення будівництва Ташлицької та Дністровської ГАЕС;

§ продовження реконструкції гідроелектростанцій Дніпровсь­кого каскаду (друга черга) та ДністровськоїГЕС з метою подов­ження їх експлуатаційного ресурсу на 30–40 років;

§ спорудження нових гідроелектростанцій на річках Тисі, Дністрі та їх притоках;

§ реконструкція діючих, відбудова непрацюючих та споруд­ження після 2010року нових децентралізованих малих гідро­електростанцій на малих водостоках з доведенням виробництва електроенергії на них до 3млрд кВт-год. у 2030році, що в 10ра­зів більше, ніж у 2004 році.

У разі виконання намічених завдань у 2030році виробництво електроенергії на гідроенергооб’єктах сягне 18млрд кВт-год., що замістить до 5млнт умовного палива та до 380тис.т мазуту.

У ядерній енергетиці експлуатується сьогодні 15енер­гоблоків типу ВВЕР загальною встановленою потужністю в13,8МВт.

За кількістю та потужністю наявних АЕС Україна посідає п’яте місце у світі. На сьогодні діючі ядерні енергоблоки АЕС усередньому відпрацювали 54% терміну.

Ключовими напрямами розвитку ядерно-енергетичного ком­плексу є продовження терміну експлуатації діючих АЕС та пер­спективне будівництво в ядерній енергетиці.

Виходячи з розрахунку потреб в електроенергії на прогнозо­ваний період до оптимізованого балансу розвитку теплової, ядер­ної та гідроенергетики в Україні, доцільно зберегти на весь період до 2030року частку виробництва електроенергії АЕС на рівні 45%, тобто виробництво електроенергії АЕС має зрости до 2030року вдвічі — з 87 до 150 млрд кВт-годин.

Перспектива розвитку ядерної енергетики є такою:

подовження терміну експлуатації енергоблоків на 10років;

забезпечення роботи АЕС в маневровому режимі з добовим та тижневим варіюванням потужності в межах від 10–20%;

доведення коефіцієнта використання встановленої потуж­ності до 85–90%;

диверсифікація схем поводження з відпрацьованим ядерним паливом шляхом забезпечення можливості тривалого безпечного його зберігання на території України.

У разі реалізації цього сценарію прогнозований обсяг виробництва електроенергії буде забезпечений у такий спосіб:

§ до 2010року нині діючі 15енергоблоків АЕС працюватимуть у межах проектного терміну експлуатації;

§ у період 2011–2015років працюватимуть 17енергоблоків, утому числі 6 — з подовженим терміном експлуатації і 2 — ново­збудовані;

§ у період 2016–2020років працюватимуть 17енергоблоків, утому числі 11 — з подовженим терміном експлуатації, буду­ватимуться 6нових енергоблоків, один із яких буде введено вексплуатацію;

§ у період 2021–2030років працюватимуть 15–16енерго­блоків, у тому числі 1 — з подовженим терміном експлуатації, буде введено в експлуатацію 9нових енергоблоків, у стадії зняття з експлуатації перебуватимуть 5–6 енергоблоків АЕС.

Виробництво електричної енергії АЕС планується здій­снювати з максимальним використанням урану і цирконію влас­ного виробництва та освоєнням технології фабрикації ядерного палива. Передбачено, що за рахунок видобутого в Україні урану в2005році атомними електростанціями буде вироблено 30% електроенергії, у 2010році — понад 60%, а починаючи з 2015ро­ку — 100%. Передбачається також збільшення виробництва ура­нового концентрату та української складової в ядерному паливі з20 до 40 %.

Важливою проблемою для українських АЕС є поводження звідпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами. Поки що лише Запорізька АЕС має власне сховище відпрацьо­ваного палива і відходів. Основним завданням щодо поводження звідпрацьованим ядерним паливом є створення централізованого сховища “сухого” типу.

Щодо розвитку електричних мереж. На перспективу до 2030року щодо Об’єднаної електроенергетичної системи України зберігається концепція розвитку магістральних мереж, відповідно до якої системоутворюючі функції видачі потужності електростан­цій та забезпечення паралельної роботи з енергосистемами інших країн залишаються за мережами 330 і 750кВ з поступовим зрос­танням ролі мережі 750 кВ.

До 2010року передбачається спорудження об’єктів, які, по-перше, забезпечать видачу потужності електростанцій, фор­мування системоутворюючої системи ОЕС України для передачі потужності із надлишкових західних регіонів України у дефіцитні центральні і східні регіони:

§ посилять міждержавні зв’язки з метою збільшення експорт­них пост * електроенергії;

§ переведуть електропостачання півдня Одеської області відмолдавської енергосистеми на генеруючі джерела Об’єднаної електроенергетичної системи України;

§ підвищать надійність електропостачання Кримського і Кар­патського регіонів та Східного Донбасу.

Для забезпечення паралельної роботи Об’єднаної електро­енергетичної системи України з енергетичним об’єднанням країн Європи необхідно виконати значний обсяг організаційно-технічних заходів, спрямованих на модернізацію та розвиток усієї енерго­системи і приведення стандартів її роботи до вимог Європейської енергетичної системи.

У наступні періоди для забезпечення сталої роботи Об’єднаної електроенергетичної системи України буде завершене формування двох транзитних магістралей напругою 750кВт з дов­жиною лінії більш як 2 тис. км.

Географічне положення України дало можливість збудувати потужну мережу ліній електропередач міждержавного значення, які з’єднують Об’єднану електроенергетичну систему України зенергосистемами сусідніх країн. Введення Південного та Північ­ного транзитів в 750кВ і відновлення лінії 750кВ на Ісакчу та Жешув забезпечать технічну можливість експорту електроенергії обсягом до 20–30 млрд кВт-год. на рік.

Для задоволення потреб споживачів у якісному та надійному електропостачанні потрібно до 2010року ввести в експлуатацію, як мінімум, 30тис.км розподільчих електромереж. Планується приділити додаткову увагу розвитку мереж сільської місцевості.

Стратегічними цілями розвитку систем теплозабезпечення є надійне, якісне та безпечне постачання теплової енергії галузям економіки і соціальній сфері країни. Система теплопостачання по­требує докорінної технологічної перебудови з переважним вико­ристанням комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, підвищення економічної ефективності та забезпечення екологічних вимог, оптимального співвідношення централізо­ваного та локального теплопостачання, встановлення чіткої еконо­мічної та технічно об рунтованої системи взаємовідносин у лан­цюгу споживач — виконавець послуг — енергопостачальна компанія. Потрібне також обов’язкове впровадження сучасних систем обліку теплової енергії.

Щодо розвитку вугільної галузі. Тенденції розвитку металургії, електроенергетики, інших галузей виробництва тасоціальної сфери зумовлюють відносно стабільний попит на коксівне і зростаючий високими темпами попит на енергетичне вугілля.

За прогнозами, запаси вугілля в Україні становлять більш як 170млрдт, у тому числі більш як 56млрдт — розвідані запаси. Балансові запаси вугілля на діючих шахтах становлять близько 9млрд т, промислові запаси — 6,5 млрд т.

На сьогодні у вугільній промисловості функціонують 167вугледобувних підприємств. Через недостатні обсяги капі­таловкладень у вугільну промисловість Україна має найстаріший серед країн СНД шахтний фонд, а його прискорене старіння призвело до формування негативного балансу виробничих потуж­ностей. Тенденція зменшення їх обсягу перетворилася на сталу танабуває загрозливого характеру.

За період 1991–2004років виробнича потужність вугледо­бувних підприємств зменшилася із 192млнт на рік до 129млнт. До того ж в останні роки потужності використовуються тільки на79%. Майже 96% шахт понад 20років працюють без рекон­струкції. Через повільну реструктуризацію галузі в експлуатації перебуває значна кількість дрібних та середніх збиткових непер­спективних шахт.

Перспективою розвитку вугільної промисловості є задо­волення потреб економіки країни та населення у вугіллі власного видобутку.

Довгострокова політика щодо розвитку галузі розрахована на три етапи. На першому етапі (2006–2010роки) головними завданнями є підвищення безпеки праці та соціального захисту працівників галузі, комплексне розв’язання проблеми розвитку шахтного фонду, зокрема першочергове його відтворення на су­часній техніко-технологічній основі та подальше роздержавлення, створення ринкових механізмів та стимулів для підвищення ефективності вугільних підприємств.

Обсяг видобутку вугілля у 2010році прогнозується збіль­шити до 91млнт на рік, а виробничі потужності — до 105млнт нарік. Для цього мають бути введені в експлуатацію нові вироб­ничі потужності на 17млнт за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вугле­добувних підприємств із приростом потужності та підвищення коефіцієнта використання виробничих потужностей у цілому погалузі до 86%. Це забезпечить потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку повністю, а коксівного — на 82%.

Потреба в імпорті коксівного вугілля становитиме 6,5млнт на рік. Обсяги експорту енергетичного вугілля поступово змен­шаться до 5млнт. Експорту коксівного вугілля не перед­бачається.

На другому етапі (2010–2015роки) передбачається мати вуглевидобуток на рівні 96,5млнт на рік. Імпорт коксівного вугіл­ля становитиме близько 6млнт на рік. Для забезпечення роз­витку галузі мають бути введені в експлуатацію виробничі потуж­ності на 8млнт за рахунок завершення розпочатого будівництва трьох шахт до 2001року, а також реконструкції діючих вугле­добувних підприємств із приростом потужності. Коефіцієнт вико­ристання виробничих потужностей у цілому по галузі має становити 86%.

Третій етап (2015–2030роки) розглядається як довгостро­кова перспектива. Обсяг видобутку вугілля зросте до 112млнт нарік. Потреба економіки в енергетичному вугіллі буде забезпе­чена, а імпорт коксівного вугілля зменшиться до 2млнт на рік, або до 6% потреби. Експорту вугілля не передбачається. Виробничі потужності на перспективний період мають зрости до124 млн т на рік, коефіцієнт їх виростання — до 90%.

Щодо розвитку нафтогазового комплексу. У загальному балансі споживання первинної енергії в Україні нафта і газ становлять більш як 60%. Упродовж останніх років за рахунок власного видобутку потреби країни у природному газі задо­вольняються на 24–27%, а потреби в нафті — на 17–20% .

Ураховуючи нинішній прогнозний рівень споживання нафти провідними європейськими країнами, наближення економіки України і життєвого рівня населення до європейських стандартів, можна прогнозувати, що у 2010–2015роках попит на нафту зросте до 35млнт на рік, у 2020році — до 40млнт, а у 2030ро­ці— до 50 млн т.

Попит на нафту планується задовольняти як за рахунок зростання обсягів її видобутку з вітчизняних родовищ, організації видобування вуглеводнів за кордоном, так і їх імпорту.

У перспективі розвиток нафтогазової промисловості харак­теризуватиметься зростанням та стабілізацією обсягів влас­ноговидобування нафти з газовим конденсатом до 5млнт до 2015року. Планується до 2010року збільшити обсяги пошуково-розвідувального буріння до 185тис.м на рік, що майже у 6разів перевищує фактичний обсяг пошуку і розвідувального буріння нафти у 2004році. Виходячи з перспективного попиту на нафту тапрогнозних рівнів видобутку нафти і газового конденсату вУкраїні, у 2010–2015роках ми імпортуватимемо до 32млнт нафти, у 2020 році — до 38 млн т і у 2030 році — до 50 млн т.

Суттєвим недоліком нафтотранспортної системи України єте, що зовнішніми надходженнями нафти вона пов’язана тільки зросійською нафтопровідною системою, що призводить до моно­польного становища однієї країни у сферах постачання нафти вУкраїну та її транзиту. Тому заходи з диверсифікації джерел надходження нафти розглядаються як ключовий елемент забезпе­чення національної безпеки держави. Географічне положення України дає змогу задіяти різноманітні джерела постачання нафти незалежними шляхами з Азербайджану, Казахстану, Туркмени­стану, при цьому суттєво посиливши роль нашої держави як тран­зитера між нафтовидобувними країнами Каспійського регіону та важливими ринками збуту в Європі.

Нафтоперевальний комплекс у порту “Південний” та нафто­провід “Одеса–Броди” створюють технічні можливості для імпорту нафти також із країн Персидської затоки та Північної і Західної Африки. Реалізація проекту нафтопроводу “Самсун–Джейхан” через територію Туреччини істотно полегшила б імпорт нафти зІраку та інших країн, обминаючи Босфор. Передбачається збіль­шення завантаженості системи нафтопроводів до 2010року до 65млнт на рік, до 2015року — до 70млнт на рік, а в подальші роки зберегти обсяги транспортування нафти або поступово їхзменшувати.

Збільшення обсягів транспортування нафти планується здійснити за рахунок поетапної реалізації проекту інтеграції нафтопроводів “Дружба” та “Адрія”, а також будівництва нафто­проводу “Броди–Плоцьк” та поетапної реалізації проекту Євро­Азіатського нафтопровідного коридору для забезпечення транс­портування нафти з країн Каспійського регіону (Казахстан, Азер­байджан) та країн Персидської затоки (Іран, Ірак, інші країни) до2010 року — до 10 млн т і до 2015 року — до 20 млн т.

Перспектива розвитку нафтогазової промисловості полягає в зростанні видобутку газу до 28,5млрдкуб.м у 2010році. Виходячи з балансів надходження та розподілу природного газу вУкраїні, на перспективу передбачається імпортувати природного газу з Російської Федерації до 28млрдкуб.м, із країн Середньої Азії — до 44млрдкуб.м. Залежно від ситуації з ресурсами при­родного газу протягом 2006–2010років та 2011–2015років на експорт передбачається поставляти від 6 до 14млрдкуб.м газу. Перспективними країнами щодо імпорту газу в Україну можуть бути Казахстан, Азербайджан, Іран, Ірак.

Існують пропозиції щодо кількох варіантів поставки ірансь­кого газу за маршрутом Іран–Україна–Європа. Для забезпечення диверсифікації пост * природного газу в Україну буде здійсню­ватись подальше вивчення цього питання. Аналіз обсягів транзиту газу свідчить про те, що транзитні потужності газотранспортної системи нині сягають своїх максимальних або проектних значень. Для підтримання надійного та ефективного функціону­вання газотранспортної системи до 2015року планується цілком завершити реконструкцію всіх компресорних станцій. До 2030року буде завершено модернізацію та технічне переоснащення газо­транспортної системи.

На сьогодні рівень газифікації житлового фонду в містах становить близько 77%, а в сільській місцевості — близько 32%. Для повної газифікації міст та сільських населених пунктів України до 2030року потрібно забезпечити щорічний приріст газифікації на рівні 1% — для міст та 3% — для сільських населених пунктів.

Ураховуючи прогнозоване зростання цін на природний газ, загальні темпи газифікації населених пунктів України коригува­тимуться з урахуванням можливостей використання як альтерна­тивного власного джерела енергозабезпечення — електроенергії.

Загальна потужність шести вітчизняних нафтопереробних підприємств із первинної перегонки нафти на сьогодні становить більш як 51млнт на рік. Основною проблемою нафтопереробної промисловості є необхідність проведення реконструкції і модер­нізації нафтопереробних підприємств з метою поглиблення пере­робки сирої нафти.

Стратегія вітчизняної нафтопереробки зорієнтована на випуск палива оптимальної якості, що відповідає технічно, еколо­гічно і економічно обґрунтованим вимогам за мінімальних витрат на виробництво.

Необхідно також створити державний резерв нафто­продуктів на випадок надзвичайних ситуацій. Для стабілізації цінової ситуації на ринку нафтопродуктів одним із першочергових заходів є створення вертикально інтегрованої нафтової компанії звидобутку, переробки та реалізації нафти і нафтопродуктів. Через діяльність вертикально інтегрованої нафтової компанії стане можливим дієвий вплив на роздрібні ціни на нафтопродукти виключно ринковими, а не регуляторними методами.

Стосовно основ політики в питаннях енергозбереження. Зогляду на європейський вибір України подальший розвиток енергетики має здійснюватися на засадах ощадливого викорис­тання енергопродуктів в усіх сферах економіки. Економічно до­цільний потенціал енергозбереження країни визначається на рівні 45% обсягів сучасного споживання паливно-енергетичних продук­тів. Обсяги реальної економії енергетичних продуктів за рахунок енергозбереження настільки великі, що мають подвоювати власні паливні можливості країни. Лише завдяки впровадженню маловит­ратних короткотермінових організаційно-технічних заходів у най­ближчі півтора–два роки економія енергетичних продуктів реально може становити 12–14млн т умовного палива на рік.

Реалізація можливостей енергозбереження стримується тим, що досі в країні не розроблено дієвого економічного меха­нізму стимулювання інвестування. Розроблення та впровадження енергоефективних заходів.

Розвиток енергетичного законодавства України є одним із пріоритетних завдань. Ураховуючи існуючий стан законодавства, яким регулюється паливно-енергетичний комплекс, розроблення та прийняття проектів нових законодавчих актів необхідно здійснювати на основі створеного перш за все єдиного рамкового закону, у якому мають бути передбачені основні засади правового регулювання всієї енергетики, визна­чені національні інтереси в цій сфері, встановлені правила діяль­ності для всіх учасників енергетичних відносин як державних орга­нів, так і суб’єктів господарювання, виходячи з принципів спра­ведливості, недискримінаційності та прозорості. У подальшому такий закон повинен стати основою енергетичного права України.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що реалізація планів розвитку енергетики гарантує розв’язання її проблем:

§ зниження енергоємності ВВП з 0,89кг умовного палива на1долар США у 2005році до 0,36кг умовного палива на 1долар США у 2030 році;

§ оптимізації структури виробництва електроенергії за видами палива;

§ досягнення соціальної спрямованості розвитку енергетики, зокрема, шляхом створення нових робочих місць, поліпшення умов праці та техніки безпеки;

§ забезпечення енергетичної безпеки шляхом зменшення рівня енергетичної залежності країни від зовнішніх пост * палива з 55% у 2005 році до 36% у 2030 році;

§ диверсифікації джерел і маршрутів постачання природного газу та нафти;

§ створення в Україні стратегічного резерву нафти та газу.

Шановні народні депутати! Шановні присутні! Я зробив спробу стисло надати інформацію щодо напрямів розвитку енер­гетики України.

Із сказаного можна зробити висновок, що у вітчизняній енергетиці як складних проблем, так і важкої роботи з метою їх розв’язання вистачить на багато відповідальних напружених років.Реалізація зазначених напрямів розвитку потребує спільних зусиль виконавчої і законодавчої гілок влади та постійної під­тримки суспільства.

Дякую за увагу.