Когенераційна установка (КУ) – це комплекс обладнання, що забезпечує одночасне перетворення внутрішньої енергії палива в електричну (або механічну) і теплову енергії, при цьому теплова енергія використовується в будь-яких технологічних процесах, не пов’язаних з виробництвом електричної енергії. До цих установок прирівнюється комплекс енергетичного обладнання, що перетворює в електричну енергію скидний енергетичний потенціал технологічних процесів. Скидний енергетичний потенціал – відпрацьовані продукти згорання газових турбін або поршневих двигунів, які працюють в технологічних процесах, не пов’язаних з виробленням електричної енергії; енергопотенціал природного газу або водяної пари високого тиску в трубопроводах; коксовий, доменний гази металургійного виробництва; попутні гази нафтових свердловин; шахтний метан як продукт дегазації вугільних пластів; димові гази промислових печей, біогаз тощо).

...

Кваліфікація когенераційної установки – встановлення центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого належить проведення технічної політики в електроенергетиці, типу когенераційної установки, рівня середньорічної ефективності використання палива та частки корисної теплової енергії в загальному обсягу енергії, що виробляється когенераційною установкою.

На жаль, законопроект не враховує низки особливостей електроенергетики України, що, на наш погляд, унеможливлює його підтримку в запропонованій редакції. Більше того, таке „оформлення” ідеї може спричинити її поховання в купі законопроектів, що накопичуються у Верховній Раді, розгляд яких відкладається „до кращих часів”. Зауваження викликає практично кожне положення законопроекту.

Так, законопроект оперує законодавчо не визначеною термінологією і відрізняється від термінології, запропонованої Законом України „Про електроенергетику”. Це стосується таких понять, як „енергопередавальні організації, які здійснюють діяльність з передачі або постачання електричної енергії на визначеній території”, „статус підприємства комунального теплопостачання”, „узгоджений з НКРЕ тариф на продаж електричної енергії” тощо. Застосування в законопроекті подібної термінології робить його незрозумілим і в разі прийняття закону призведе до невизначеності шляхів застосування відповідних його положень.

Далі – більше. Застосування ч. 1 ст. 4 законопроекту, згідно з якою до тарифу на вироблену когенераційною установкою та відпущену на оптовому ринку електроенергії (далі – ОРЕ) електроенергію включається інвестиційна складова, яка має забезпечити відшкодування коштів інвесторів цієї установки протягом 5 років, безперечно, призвело б до загального підвищення роздрібних тарифів на електроенергію, що негативно вплинуло б на економіку держави в цілому. Крім того, застосування механізму інвестиційної складової має загалом антиринковий характер, оскільки призводить до перерозподілу коштів на користь одних суб’єктів відносин за рахунок інших і нівелює конкуренцію. Концепція функціонування та розвитку оптового ринку електроенергії, прийнята урядом у 2002 р., передбачає поступовий перехід до конкурентних відносин на ОРЕ, лібералізацію цього ринку. Тож запропонований у законопроекті підхід до визначення джерел фінансування, як мінімум, не узгоджується з цією концепцією.

Загалом незрозумілою є мотивація впровадження такої інвестиційної складової, оскільки згідно з пояснювальною запискою, що додається до законопроекту, застосування когенераційних схем дозволяє знизити собівартість виробництва у 2-2,5 рази, а терміни окупності проектів, спрямованих на розвиток когенераційних схем, складуть лише від 2 до 4 років. Тобто, ці проекти є надприбутковими. Якщо ж це так, то вони, без сумніву мають бути привабливими для інвесторів без застосування будь-якої інвестиційної складової (тим більше, зважаючи на заплановану урядом лібералізацію оптового ринку електроенергії, посилення на ньому конкуренції тощо).

Слід зазначити, що суб’єктами підприємницької діяльності у сфері оптової купівлі-продажу електроенергії є юридичні особи. Однак законопроект чомусь розглядає як суб’єкта, що продає на ринок електроенергію, когенераційну установку, тобто, згідно з визначенням законопроекту, „комплекс енергетичного обладнання” з певними характеристиками. Такий підхід позбавлений правового сенсу. Визначення прав та обов’язків сторін у відносинах, що передбачені законопроектом, за такої регламентації відносин є просто неможливим. Укладати угоди з „комплексом енергетичного обладнання” щонайменше абсурдно.

Зважаючи на згадану невизначеність термінології та помилку в суб’єкті відносин, залишаються незрозумілими для сприйняття норми статей 5, 6 та 7 законопроекту, в яких робиться спроба регламентувати порядок видачі технічних умов на підключення кваліфікованих когенераційних установок (далі – ККУ) до електромереж і порядок вирішення спірних питань.

Проект Закону „Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії та використання скидного енергопотенціалу” від 26 грудня 2002 р. № 2538

Стаття Видача технічних умов на підключення ККУ до електромережі

Енергопередавальна організація, що здійснює підприємницьку діяльність з передачі або постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язана видати технічні умови на підключення ККУ до електромережі в термін не більше 3-х місяців з дати отримання відповідного запиту з боку сторони, яка бажає будувати ККУ.

Стаття Вирішення спірних питань

Обгрунтованість технічних умов щодо реконструкції або модернізації розподільчих електромереж або технологічного обладнання енергопередавальної організації підтверджується експертизою представника центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого належить проведення технічної політики в електроенергетиці.

Стаття Підключення ККУ до електромереж

Енергопередавальна організація, що здійснює підприємницьку діяльність з розподілу електричної енергії на закріпленій території, зобов'язана підключити ККУ до електромережі в термін не більше одного місяця з дати ухвалення акта про виконання власником ККУ технічних умов на підключення. Підключення ККУ до електромережі виконується через ту розподільчу підстанцію енергопідприємства, для якої електромережа з напругою, придатною для підключення ККУ, є найкоротшим шляхом до місця розташування ККУ.

Річ у тім, що питання будівництва нових енергогенеруючих потужностей та вирішення всіх пов’язаних з ним технічних аспектів, згідно зі ст. 7 Закону України „Про електроенергетику”, регламентуються нормативно-правовими актами, обов'язковими для виконання всіма суб'єктами електроенергетики. Відповідно до ст. 18 зазначеного Закону, проектування і будівництво об'єктів електроенергетики здійснюється на основі законодавства про будівництво. Вказані норми Закону України „Про електроенергетику” є досить зваженими та, очевидно, не мають вибірково застосовуватися при вирішенні питань будівництва окремих об’єктів електроенергетики, якими б прогресивними ідеями не керувалися зацікавлені в такому будівництві особи.

Згідно зі ст. 9 законопроекту, в разі дотримання певних умов передбачається „скасування оплати податку на додану вартість”. Проте, згідно зі ст. 1 Закону України „Про систему оподаткування”, встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснює Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Зважаючи, що законопроект не є проектом закону України про оподаткування, передбачення в ньому скасування оплати ПДВ є просто неправомірним.

Прикінцеві положення законопроекту передбачають розробку Кабінетом Міністрів України Державної цільової програми розвитку і впровадження когенераційних технологій на період до 2010 р. Очевидно, що прийняття такої програми має передувати прийняттю Закону України про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії і використання скидного енергопотенціалу. Це дозволило б визначити можливі шляхи впровадження когенераційних технологій із залученням широкого кола фахівців та з урахуванням поточної ситуації на енергоринку України.

І все ж, незважаючи на всі недоліки законопроекту, хотілося б привітати цю законодавчу ініціативу. Стан нашої енергетики, безперечно, потребує якісних змін, і зважене впровадження в життя когенераційних технологій обов’язково стало б у нагоді. З іншого боку, будь-яка, навіть „надпрогресивна”, ідея нічого не варта без реальних шляхів її впровадження в життя, а будь-який законопроект – не вартий підтримки без його детального опрацювання.