Промышленная резка бетона: rezkabetona.su
На главную  Энергопотребление 

16

Найважливішим завданням енергетичної політики держави та її енергетичної стратегії є забезпечення економічної та національної безпеки, невід’ємну складову яких становить енергетична безпека. Сучасний стан енергетичної безпеки в Україні є незадовільним. Це стосується всіх її складових і залежить як від ефективності політики забезпечення енергетичної безпеки, так і від стану енергетичної галузі та економічної ситуації в країні взагалі.

 

До чинників, які зумовлюють незадовільний стан енергозабезпечення, насамперед належать низька ефективність виробництва палива та енергії, їх транспортування і, особливо, використання в усіх галузях народногосподарського комплексу та населенням. Застаріле обладнання енергетичних об’єктів призводить до значних витрат енергосировинних ресурсів (вугілля, газу, нафти, електроенергії), низького ККД теплових електростанцій, чималих втрат енергії в теплових та електричних мережах. Енергоємність ВВП в Україні в 3-5 разів вища, ніж у країнах Європи та США. Це потребує на значні зусилля держави для забезпечення потреб у паливно-енергетичних ресурсах, негативно впливає на баланс імпорту і власного виробництва, знижує конкурентоспроможність українських товарів.

 

Достатність постачання ПЕР, його надійність та якість також перебувають не на належному рівні. В останнє десятиліття забезпеченість ПЕР досягалась за рахунок значного зменшення потреби в них, зниження якості постачання, наявності резервів потужностей в електроенергетиці та додаткового імпорту енергоносіїв. Але в окремих регіонах країни мали місце відключення споживачів, а надійність та якість постачання тепла населенню далека від нормативів (навіть існуючих, недосконалих). Неплатежі, бартер у розрахунках, наднормативні витрати та крадіжки ще більше розхитують нестійку систему енергозабезпечення країни.

 

Зберігається суттєва енергетична залежність країни від зовнішнього постачання енергоносіїв. Частка імпорту в постачанні ПЕР в Україну (близько 50%) перебуває на середньоєвропейському рівні, але монопольна залежність від імпорту нафти (близько 70%), газу (близько 71%) та ядерного палива (100%) з Росії, значні труднощі з нарощуванням власного видобутку вугілля, нафти, газу та незадовільний баланс енергоспоживання (значна частка газу (близько 45%) в загальному споживанні за середньоєвропейської близько 22%) загострюють проблему енергетичної залежності. При цьому не повною мірою використовуються навіть існуючі можливості зменшення залежності – нафтогазові транзитні магістралі України (як противага монопольному диктату і напрям диверсифікації імпорту).

 

Енергетика в Україні є одним із головних чинників, що дестабілізують екологічну ситуацію. Найбільший внесок робить теплова енергетика (29% усіх викидів у країні і більше 70% викидів ПЕК), питомі (на одиницю виробленої продукції) викиди якої збільшилися порівняно з 1990-м роком майже у 1,5 разу. Хоча загальний спад виробництва в минуле десятиріччя дещо зменшив абсолютну кількість викидів в атмосферу, виконання Кіотського протоколу в майбутньому за наявних питомих викидів (без зміни технологій спалювання вугілля) та з урахуванням запланованого росту енергетичного виробництва буде неможливим. Низький рівень екологічної прийнятності теплової електроенергетики може завадити Україні приєднатися до європейської економічної системи, де діють досить високі екологічні стандарти при виробництві електроенергії.

 

Не менш значимими є екологічні загрози у вугільній галузі. Відвали породи, забруднення води та порушення водного балансу, відвальні шлаки від переробки вугілля, забруднення атмосфери шахтним метаном, зсуви ґрунту над закритими шахтними виробками завдають шкоди довкіллю та населенню. Ліквідація негативних наслідків діяльності галузі потребує чималих коштів.

 

Підприємства атомно-промислового комплексу за нормального (штатного) функціонування не є значними забруднювачами (рівень радіаційних викидів нижчий ніж у тепловій енергетиці, існує міжнародний контроль рівня безпеки радіаційно небезпечних об’єктів з боку МАГАТЕ). Втім, потенційна ймовірність аварій (типу Чорнобильської) та проблеми зі зберіганням і похованням радіоактивних відходів залишаються, що негативно позначається на розвитку галузі. Останнім часом рівень радіаційної безпеки АЕС значно підвищився – почали вирішуватися питання зберігання радіоактивних відходів на території АЕС, виконуються програми підвищення безпеки ядерних блоків. Але наявність проблем атомної енергетики, її неприйняття багатьма членами вітчизняного і світового суспільства потребують на постійну увагу з боку керівництва держави, сприяють можливості тиску на нього (як внутрішнього, так і зовнішнього).

 

Інші галузі ПЕК (нафтова і нафтопереробна, газова, гідроелектроенергетика і навіть нетрадиційна енергетика), хоча і меншою мірою, але також негативно впливають на екологічну ситуацію.

 

На сьогодні в Україні існує загроза соціальній стабільності, яка пов’язана з енергетичною сферою. Чисельні акції протесту в шахтарських регіонах, конфлікти населення з місцевими органами влади з приводу надійності та якості теплопостачання, зростання плати за енергоспоживання та з приводу захисту від негативного техногенного впливу підприємств ПЕК; підвищена аварійність та надзвичайно високий рівень травматизму на вугільних шахтах (частота травмування зі смертельними наслідками на шахтах України в 7 разів більша, ніж в інших галузях економіки) – всі ці проблеми створюють соціальну напруженість у галузі та в суспільстві в цілому і потребують на постійну увагу з боку держави.

 

Таким чином, зниження рівня загроз енергетичній безпеці є на сьогодні і найближчий час актуальною проблемою, для вирішення якої держава має докласти значних зусиль.

 

16.1 Головні цілі та напрями забезпечення енергетичної безпеки

 

Головними цілями забезпечення енергетичної безпеки в Україні визначено:

 

- надійне та економічно ефективне забезпечення енергетичними ресурсами потреб національного господарства і населення в обґрунтовано необхідному обсязі та сприяння сталому соціально-економічному розвитку країни;

 

- зниження рівня як зовнішньої, так і внутрішньої енергетичної залежності країни та забезпечення можливості керівництву держави формувати і здійснювати політику захисту національних інтересів у сфері енергетики, в тому числі за умов зовнішнього і внутрішнього тиску;

 

- гарантоване забезпечення на державному рівні соціального захисту працівників ПЕК з метою запобігання соціальним конфліктам та ліквідації відтоку кваліфікованих кадрів з галузей ПЕК; соціальна спрямованість енергетичної політики щодо енергозабезпечення населення;

 

- максимально можливе зменшення шкідливого впливу об’єктів ПЕК на довкілля й населення, що мешкає в зонах їхнього розташування.

 

Відповідно до головних цілей забезпечення енергетичної безпеки, визначено такі її складові, які формуватимуть основні напрями діяльності в цей сфері:

 

- техніко-економічна складова – енергозабезпечення споживачів;

 

- політико-економічна складова – зменшення енергетичної залежності країни;

 

- екологічна складова – забезпечення екологічної прийнятності виробництва ПЕК;

 

- соціально-економічна складова – забезпечення соціальної стабільності у сфері діяльності ПЕК і пов’язаних із ним сферах.

 

Головними принципами діяльності суб’єктів енергетичної безпеки (органів державної влади, керівництва і персоналу ПЕК та підприємств-енергоспоживачів) визначено:

 

- пріоритет прав людини та верховенство права;

 

- баланс інтересів особи, суспільства, національного господарства і держави, їх взаємна відповідальність та адекватність заходів щодо захисту їх інтересів реальним і потенційним загрозам в енергетичній сфері;

 

- пріоритет вітчизняних цінностей у галузях енергетики та пов’язаних із нею сферах.

 

Додержання правових норм, урахування інтересів особи, суспільства, господарчого комплексу і держави, їх збалансованість є необхідною умовою ефективності дій на шляху забезпечення енергетичної безпеки держави. Інтереси особи – це сукупність трьох складових: надійності та якості енергозабезпечення, екологічної безпеки і соціального добробуту. Держава, як головний суб’єкт енергетичної безпеки, повинна бути гарантом захисту цих інтересів у сфері енергетики, забезпечувати відповідну економічну політику і соціальну стабільність суспільства та його розвиток. Це не виключає активної участі суспільних організацій та окремих осіб у діяльності, яка сприяє забезпеченню енергетичної безпеки.

 

Позитивний соціально-психологічний стан суспільства, компетентність кадрів управління, менталітет і психологія громадян, їх взаємна довіра і готовність до соціального партнерства, взаємна відповідальність за долю економіки та, зокрема енергетики – головні передумови для становлення України як держави, що обрала шлях самостійного розвитку і прямує до національної мети – економічного піднесення. З огляду на це пріоритет вітчизняних цінностей у сфері енергетики, як один із основних принципів забезпечення енергетичної безпеки, сприятиме зміцненню національної економіки України.

 

16.2 Енергетична політика та заходи щодо підвищення рівня енергетичної безпеки

 

Для виконання цілей і завдань забезпечення енергетичної безпеки необхідна зважена та ефективна енергетична політика.

 

Головними напрямами енергетичної політики України з позиції забезпечення національної безпеки, мають стати такі:

 

а) Забезпечення ефективного і сталого розвитку паливно-енергетичного комплексу як необхідної передумови відродження національної економіки, підвищення рівня національної безпеки та входження до світового економічного простору. Максимальне залучення потенціалу енергозбереження, що сприятиме зниженню питомих витрат енергоносіїв у всіх сферах життєдіяльності та наближенню показників енергоємності ВВП країни до рівня розвинених держав.

 

б) Зниження рівня енергетичної залежності країни. Збільшення видобутку (виробництва) та частки споживання власних енергоносіїв. Диверсифікація зовнішніх джерел постачання енергоносіїв. Утримання та закріплення стратегічного положення України в міжнародній системі як транзитного коридору для існуючих і перспективних пост * енергоресурсів у Європу. Забезпечення участі України в реалізації міжнародних енергетичних проектів.

 

в) Підвищення рівня безпеки, стійкості та живучості енергетичних систем і об’єктів з метою запобігання системним аваріям та екологічним катастрофам; зменшення рівня техногенного впливу енергетичних об’єктів на довкілля. Технічне переобладнання об’єктів паливно-енергетичного комплексу з використанням екологічно чистих технологій і систем контролю викидів. Удосконалення систем ядерної безпеки.

 

г) Забезпечення соціальної стабільності як складової енергетичної безпеки. Підтримка безперебійного, якісного і доступного за ціною енергозабезпечення населення паливом та електроенергією. Забезпечення соціального захисту працівників підприємств ПЕК, у тому числі при закритті об’єктів ПЕК, зміні форми власності чи перепрофілюванні.

 

д) Забезпечення входження України в енергетичні ринки Європи та світу.

 

е) Вдосконалення і розвиток сфери загального забезпечення та підтримки розвитку галузей ПЕК (нормативно-правова база, науково-технічне та інформаційне забезпечення тощо).

 

Основою достатнього енергозабезпечення є стале, надійне та економічно ефективне функціонування галузей ПЕК, головні механізми якого розглянуто в розділах 5–9 Стратегії. Надзвичайно важливий чинник впливу на енергетичну безпеку становить ефективність виробництва та споживання енергії, потенціал підвищення якої в Україні дуже значний.

 

Підвищення ефективності та надійності енергозабезпечення потребує реалізації таких заходів:

 

- проведення глибоких структурних змін у виробництві та споживанні енергоносіїв, зорієнтованих на наближення структури паливно-енергетичного балансу України до наявної ресурсної бази енергоносіїв і підвищення конкурентоспроможності продукції енергетики;

 

- покращання структури виробництва зі зменшенням частки енергоємних виробництв;

 

- розробка і впровадження високоефективних вітчизняних технологій та устаткування для виробництва, транспортування, розподілу і використання енергоносіїв;

 

- широке впровадження когенераційних технологій та систем глобальної утилізації відходів енергоресурсів, як ефективного, екологічно чистого і надійного виробництва;

 

- стимулювання енергозбереження і впровадження економічних санкцій у разі перевищення встановлених норм споживання ПЕР;

 

- застосування всеохоплюючих систем обліку споживання енергетичних ресурсів та засобів регулювання теплової енергії в комунально-побутовій сфері;

 

- поширення досвіду та державна підтримка використання ресурсо- і енергозберігаючих технологій та обладнання;

 

- формування енергозберігаючого світогляду в населення та представників влади;

 

- забезпечення належного рівня державних стратегічних запасів енергетичних ресурсів і затвердження порядку їх розподілу в разі серйозних порушень в інфраструктурі забезпечення споживачів;

 

- створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збереження енергетичних ресурсів для майбутніх поколінь.

 

Головними напрямами зниження рівня енергетичної залежності мають стати:

 

- зменшення частки загального імпорту ПЕР;

 

- зниження частки монопольного імпорту ПЕР (у тому числі оптимізація балансу та проведення диверсифікації джерел постачання ПЕР);

 

- максимально можливе використання існуючих і створення нових транспортних потужностей ПЕР;

 

- забезпечення внутрішньої енергетичної незалежності.

 

Зменшення частки імпорту повинно здійснюватися за рахунок збільшення рівня та ефективності власного виробництва ПЕР, а також за рахунок підвищення ефективності їх використання.

 

З огляду на дефіцит коштів та наявний потенціал енергозбереження, заходи щодо значного нарощування власного видобутку ПЕР і потужностей ПЕК мають бути особливо обґрунтованими і виваженими. Беручи до уваги сучасні інтеграційні процеси, необхідно об’єднувати зусилля України з іншими державами. Слід використати такі форми співробітництва, як участь у розробці та експлуатації перспективних родовищ інших держав за умов розподілу видобутку, а також спільна розробка і експлуатація власних ресурсів за умов їх інвестування та взаємовигоди тощо. При цьому головним механізмом для запобігання ймовірному зростанню собівартості власного видобутку (виробництва) енергоносіїв буде технологічне переозброєння галузі за рахунок впровадження інновацій.

 

Одним із найбільш важливих заходів зі зниження енергетичної залежності має стати диверсифікація джерел постачання ПЕР. Ці заходи є необхідними з огляду на значну монопольну залежність від Росії, а також через обмежені ресурсні можливості, які не дозволяють реалізувати достатньою мірою інші заходи зі зниження рівня енергетичної залежності (нарощування геологорозвідувальних робіт і власного виробництва тощо). Крім того, досягнення певного рівня диверсифікації постачань ПЕР у державу (наявність не менше трьох джерел постачань з рівнем 25-30% загального обсягу) є однією з необхідних умов вступу України до ЄС.

 

Можливості диверсифікації постачань природного газу в Україну є досить обмеженими через об’єктивні умови. Існуючий варіант газопостачання з Туркменістану не відповідає повною мірою вимогам диверсифікації з огляду на транзит газу територією Росії. Це стосується й будь-яких альтернативних варіантів постачання газу з інших країн (Казахстану, Узбекистану, Ірану) також територією Росії. В разі реалізації таких варіантів Україна перебуватиме під значним економічним (ціни) та політичним (тиск) впливом останньої. В суміжних з Україною державах (окрім Росії) відсутні необхідні ресурси природного газу для альтернативного постачання. Постачання газу з прикаспійських країн в обхід Росії або з інших дальніх джерел (Норвегія, країни Північної Африки) буде значно дорожчим за існуюче, особливо на етапі освоєння (так, вартість будівництва нафтопроводу Іран – Європа оцінюється у 7,5 млрд. $). До того ж, згідно з європейськими перспективними планами, головним транзитером газу з Азії має стати Туреччина.

 

За таких складних умов для диверсифікації джерел постачання природного газу Україні необхідно: розробити власну позицію активного учасника транснаціональних газотранспортних проектів; брати участь в інтеграційних процесах на різних рівнях міждержавної кооперації (в рамках СНД, ЧЕС, ГУУАМ, програми ТРАСЕКА, співробітництва з ЄС тощо).

 

Необхідно також використати існуючу міжнародну практику своп-контрактів, що дасть можливість, використовуючи виробничі та транспортні потужності різних постачальників газу та схеми його постачання, значно розширити джерела надходження газу на принципах його міждержавного заміщення. Це разом із диверсифікацією газу дозволить також зменшити витрати на будівництво нових газопроводів та їх експлуатацію.

 

Реальним шляхом зниження енергетичної залежності країни повинно стати використання зрідженого природного газу як власного виробництва, так і із різних зовнішніх джерел постачання (Близький Схід, Північна Африка, Південно-Східна Азія тощо). Найбільш перспективним є надходження зрідженого газу з Алжиру (у тому числі і в режимі заміщення).

 

До практичного вирішення проблеми диверсифікації джерел постачання природного газу Україна повинна розглядати Росію як найбільш важливого геополітичного партнера на ринку газу і відстоювати свої позиції основного транспортера цього російського енергоносія до ринків Європи.

 

Для диверсифікації джерел і шляхів постачання нафти необхідно повною мірою використати географічне положення України. Відкриття нових нафтових запасів Каспію і потенційні можливості транспортування нафти Близькосхідного регіону в Європу дозволять Україні значно урізноманітнити ці джерела і шляхи.

 

Найважливішу роль для диверсифікації джерел постачання нафти мають відігравати побудовані нафтопровід Одеса – Броди і нафтовий термінал “Південний”. Для повної реалізації цього проекту необхідно добудувати другу чергу терміналу (потужністю 40 млн. т нафти на рік) і нафтопроводу до Плоцька (із виходом на Гданськ) та збільшити потужність нафтопроводу до 30 млн. т на рік. Український маршрут транспортування каспійської нафти в Європу цілком відповідає основним міжнародним вимогам і, порівняно з іншими альтернативними маршрутами має суттєві переваги з таких характеристик, як довжина маршруту і витрати на транспортування, ймовірність політичних конфліктів, екологічна та сейсмічна безпека.

 

Підключення нафтопроводу Одеса – Броди до міжнародної системи постачання нафти в Європу потребує створення умов для зацікавленості як споживачів нафти, так і її постачальників, для чого необхідно створити міжнародний консорціум. З огляду на важливість транзитних нафтових магістралей для забезпечення енергетичної безпеки України, контроль їх діяльності повинен залишитися за державою.

 

В перспективі Європа зацікавлена в подальшій диверсифікації джерел та шляхів постачання нафти. В умовах обмеження вантажопотоку через протоки Босфор і Дарданелли, для транспортування нафти в Центральну Європу з Близького Сходу та каспійської нафти, що надходитиме Основним експортним трубопроводом (ОЕТ) Баку – Джейхан (після його побудови), найбільш вигідним має бути створення нового транспортного коридору Близький Схід – Туреччина – Чорне море – Україна – Європа. Для цього необхідно реалізувати проект будівництва нафтопроводу Джейхан – Самсун. Україна повинна сприяти створенню цього коридору та брати участь у будівництві нафтопроводу.

 

Для транспортування в Європу казахської нафти, крім морського шляху до Одеси, необхідно реалізувати проект сухопутного коридору з використанням нафтопроводу Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК). Для цього слід побудувати нафтопровід між Новоросійськом та Одесою довжиною 300 км, оминаючи Чорне море. Цей проект відповідає національним інтересам України, в ньому зацікавлений також Казахстан.

 

Диверсифікація постачань вугілля. На сьогодні потреби України у вугіллі здебільшого задовольняються власним видобутком. Незначні додаткові потреби забезпечуються імпортом вугілля з Росії та Польщі. Паритет використання цих джерел постачань повинен залишитися й в подальшому. Додаткові шляхи постачання вугілля в Україну повинні розглядатися лише за умови значного росту його використання, неможливості збільшення власного видобутку та відповідних конкурентних цінових показників собівартості й транспортування.

 

Диверсифікація постачання ядерного палива для АЕС. На відміну від інших ПЕР, свіже паливо для АЕС (ТВЕЛи) постачається виключно з Росії. Це є наслідком використання російських реакторів ВВЕР і виправдано з огляду на додержання технологій експлуатації та забезпечення необхідного рівня технічної безпеки. Можливі варіанти альтернативних постачань (для реакторів такого типу) вкрай обмежені, але вони все одно існують і повинні бути використані Україною (наприклад, варіант міжнародної кооперації країн, які експлуатують реактори типу ВВЕР, з американськими фірмами чи варіант постачання паливних збірок американською фірмою Westinghоuse).

 

Необхідно розширити участь українських підприємств у спільному виробництві ядерного палива (постачання урану, цирконію, гафнію, цирконієвого прокату тощо), що дозволить використати принцип взаємозалежності у відносинах з Росією у сфері ядерної енергетики.

 

Таким чином, диверсифікація постачання енергоносіїв є важливим фактором зміцнення енергетичної безпеки, але її реалізація повинна бути виваженою, насамперед на основі економічної доцільності та з урахуванням інших альтернатив підвищення рівня енергетичної безпеки (наприклад, підвищення енергетичної ефективності власного виробництва та споживання).

 

Завдання зменшення енергетичної залежності має виконуватися разом з інтеграційними процесами, що потребує гнучкої та виваженої політики відстоювання власних інтересів разом з одночасним урахуванням інтересів країн Європи, Росії та інших держав. Значним важелем у відстоюванні власних інтересів України є і повинен залишитися її енерготранзитний потенціал. Таку політику успішно використовують європейські країни. Вона дозволяє доповнити диверсифікацію механізмами керування зовнішньою енергетичною залежністю (формування взаємної залежності). Найважливішою умовою реалізації таких можливостей в Україні повинні бути висока надійність та ефективність транзиту, якість транзитних послуг, обов’язковість виконання договірних зобов’язань. Проведення гнучкої та, водночас, прозорої і передбачуваної тарифної політики, пошук шляхів збільшення обсягів транзиту забезпечить максимальне використання існуючих транзитних магістралей та наповнення побудованих нових трубопроводів.

 

Використання транзитних можливостей діючих газо- та нафтотранспортних магістралей для постачання енергоносіїв в країни Європи наштовхується на певні економічні труднощі. Забезпечення достатнього рівня надійності та технічної безпеки української газо- і нафтотранспортної системи потребує значних коштів. Лише для системи транзиту газу необхідні капіталовкладення становитимуть від 0,5 до 2,0 млрд. $.

 

Магістральні газопроводи забезпечують транзит російського газу до країн Західної Європи (на сьогодні близько 120 млрд. м3 на рік), що становить майже 90% усього російського транзиту. В такій ситуації Росія намагається позбутися монопольної залежності від України. Виходом із становища є створення міжнародного газотранспортного консорціуму. Реалізація цього проекту дещо знижує можливості України на противагу тиску Росії, але суттєво посилює можливості не лише до повного наповнення транзитних магістралей, а й до їх розширення та реконструкції. Але контроль над газотранспортною системою повинен залишитися за Україною.

 

Транзит нафти є також важливим чинником забезпечення принципу взаємозалежності. Для цього необхідно реалізувати в повних обсягах проект Одеса – Броди – Плоцьк (Гданськ) та проект інтеграції нафтопроводів “Дружба” і “Адрія”, що дозволить значно збільшити обсяги транзиту каспійської та російської нафти на європейський ринок.

 

Використання транзитних можливостей потребує вирішення проблеми тарифів. Збільшення транзитного тарифу – це додаткові доходи України, але водночас і провокування до побудови Росією альтернативних трубопроводів чи зменшення завантаженості діючих, тобто втрата Україною економічно вигідного сегмента ринку. Збільшити доходи від транзиту необхідно за рахунок зростання обсягів транзиту, які разом з тарифом можуть бути предметом домовленостей на основі їх оптимізації (що за попередніми розрахунками цілком можливо).

 

В електроенергетичній галузі можливості України дозволяють здійснювати не лише транзит електроенергії з Росії, а й експорт електроенергії власного виробництва до країн Європи. З нарощуванням національної електроенергетики, підвищенням рівня маневреності, якості постачання та розвитком електромереж експортні можливості повинні збільшуватися.

 

Для подальшого розвитку міжнародних взаємовідносин у цій сфері необхідно приділити особливу увагу вдосконаленню засобів системного регулювання і захисту, технічного забезпечення паралельної роботи енергетичних систем України, Росії та інших сусідніх країн. Кінцевою метою повинно стати створення єдиної загальноєвропейської енергетичної системи за участю України.

 

Внутрішня енергетична залежність в умовах становлення та розвитку ринкових відносин значно позначиться на рівні енергетичної безпеки. Стихійний ринок без належного державного регулювання та контролю дестабілізує економіку та соціальну ситуацію в країні. Головними заходами забезпечення внутрішньої енергетичної незалежності мають стати:

 

- запобігання створенню неконтрольованих монополій на внутрішніх ринках ПЕР;

 

- створення рівних конкурентних умов діяльності;

 

- створення державних стратегічних запасів головних ПЕР;

 

- створення сучасної нормативно-законодавчої бази, в тому числі для регулювання тарифної та цінової політики, приватизації, здійснення державного контролю.

 

Для забезпечення сталого розвитку паливно-енергетичного комплексу та підвищення рівня енергетичної безпеки необхідно підвищити рівень технічної безпеки, стійкості та живучості енергетичних систем і об’єктів, забезпечити екологічну прийнятність енергетичного виробництва.

 

Техногенне навантаження регіонів, де розміщено енергетичні об’єкти та інші екологічно небезпечні виробництва, значно впливає на допустимі межі показників екологічної прийнятності, а також є одним з критеріїв вибору місця будівництва нових енергетичних об’єктів.

 

При плануванні екологічних заходів необхідно зважати на підвищення рівня забруднення навколишнього середовища з огляду на збільшення прогнозних обсягів енергетичного виробництва за економічного зростання.

 

Головними заходами щодо зменшення шкідливого впливу енергетичного виробництва на довкілля мають стати:

 

- підвищення якості товарного вугілля, впровадження новітніх технологій його спалювання та застосування устаткування для вловлювання шкідливих викидів (зменшення викидів ТЕС);

 

- вирішення проблем радіоактивних відходів АЕС (переробка, транспортування, будівництво сховищ);

 

- включення України до розробки та майбутнє впровадження ядерних реакторів нового покоління з природною безпекою;

 

- збільшення в енергетичному виробництві частки відновлюваних джерел енергії (з прогресивними технологіями та обладнанням);

 

- поступове введення еколого-економічних механізмів природокористування (компенсація екологічного збитку, заподіяного об’єктами енергетики навколишньому середовищу та плата за використання природних ресурсів).

 

Впровадження еколого-економічних механізмів призведе до збільшення ціни палива та енергії, тому потрібен поетапний підхід до їх введення. На першому етапі необхідно визначити реальні викиди кожного підприємства ПЕК і вжити заходів із недопущення збільшення їх питомих обсягів. Тобто, слід встановити тимчасові норми викидів з урахуванням зношеності устаткування, якості палива, екологічної ситуації в районі розташування підприємства енергетики тощо.

 

На другому етапі обсяги викидів доводяться до рівнів, які не перевищують встановлені в Україні загальнодержавні норми.

 

На третьому етапі проводиться модернізація та технологічне переоснащення підприємств на основі передових світових технологій і рівні викидів доводяться до загальноєвропейських норм.

 

Введення еколого-економічних механізмів дозволить, з одного боку, мобілізувати кошти для ліквідації наслідків шкідливого впливу енергетики на довкілля, а з іншого – зацікавити виробників енергії у зменшенні цього впливу.

 

Реалізація заходів підвищення енергетичної ефективності забезпечить значне зниження питомих потреб народногосподарського комплексу в паливі та енергії, що також дозволить зменшити шкідливий вплив підприємств ПЕК на довкілля.

 

Рівень безпеки і ризиків енергетичних об’єктів визначається не лише обсягами та шкідливістю постійних викидів, а й імовірністю значних аварій, які можуть призвести до екологічних катастроф і людських жертв.

 

Ядерна енергетика, крім того, є потенційним об’єктом ядерного тероризму, потенційним джерелом розповсюдження ядерних матеріалів та ядерних технологій для подальшого їх використання у військових цілях і з метою ядерного тероризму.

 

Головними заходами щодо запобігання екологічним катастрофам в ядерній енергетиці та збільшення рівня ядерної безпеки повинні стати:

 

- технічне переозброєння, збільшення ступенів захисту об’єктів, підготовка та навчання кадрів (зменшення вірогідності значних аварій на об’єктах енергетики);

 

- перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему, локалізація тимчасових сховищ радіоактивних відходів тощо (вирішення проблем Чорнобильської зони);

 

- модернізація систем фізичного захисту, обліку і контролю ядерних матеріалів на всіх ядерних об'єктах;

 

- створення і розвиток науково-технічної бази для вдосконалення ядерного контролю на будь-яких об'єктах, де використовуються ядерні матеріали, а також на митницях і при транспортуванні;

 

- впровадження систем страхування ядерних ризиків.

 

Заходи з кардинального вирішення проблеми нерозповсюдження пов'язані з переходом на новітні ядерні технології – використання реакторів і паливних циклів, що гарантують неможливість їхнього використання з метою розповсюдження (нові типи палива, нові технології переробки палива без витягу плутонію тощо) та з особливим акцентом на внутрішні технічні характеристики, що унеможливлюють застосування ядерного матеріалу у військових цілях.

 

Заходи щодо запобігання системним аваріям в електроенергетичних, газо- і нафтотранспортних системах повинні здійснюватися шляхом технічного переозброєння й реконструкції діючих і спорудження нових системоутворюючих мереж і об’єктів, а також шляхом розвитку систем резервування, моніторингу тощо.

 

Якісне, безперебійне і доступне за цінами постачання енергоресурсів населенню України є одним із основних напрямів усунення (або зниження) соціальної напруженості в суспільстві.

 

Для вирішення цих проблем необхідно реалізувати комплексний підхід. Крім впровадження політики енергозбереження, альтернативних джерел енергії, розв’язання проблеми взаємних платежів, необхідно підвищувати реальну платоспроможність домашніх господарств, а також забезпечувати захист прав та інтересів споживачів енергії з урахуванням їх взаємної відповідальності з постачальниками енергії.

 

Першочерговими заходами щодо забезпечення соціальних прав робітників ПЕК повинні стати:

 

- повернення державних боргів, вирішення проблеми невиплати заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат – основних причин соціальної нестабільності в галузях ПЕК;

 

- утворення і збереження робочих місць у галузях ПЕК шляхом розробки і реалізації державної комплексної програми;

 

- припинення ліквідації вугільних шахт, які не вичерпали свій ресурс, до вирішення проблеми безробіття при закритті шахт;

 

- розробка спеціальних соціально-економічних проектів та утворення відповідних структур для забезпечення контролю за виконанням соціальних заходів у процесі ліквідації виробничих об’єктів ПЕК;

 

- підвищення відповідальності керівників об’єднань і підприємств щодо зниження аварійності, травматизму і професійних захворювань робітників ПЕК.

 

Довгостроковими заходами повинні стати:

 

- розробка і реалізація Положення про порядок надання пільг щодо стимулювання утворення нових робочих місць;

 

- збільшення частки оплати праці у структурі собівартості продукції;

 

- створення умов для зменшення травматизму та запобігання загибелі людей;

 

- науково-технічне і кадрове забезпечення галузей ПЕК для розв’язання проблем охорони праці;

 

- сприяння розвитку виробничої та комунальної інфраструктури монопрофільних міст, які зорієнтовані на об’єкти ПЕК.

 

Рівень забезпечення соціальної стабільності у сфері енергетики і пов’язаних з нею сферах залежатиме також від загального соціально-економічного стану країни, в тому числі від прожиткового рівня населення.

 

Загальний рівень енергетичної безпеки залежатиме від сценарію розвитку економіки України.

 

Значніші темпи росту економіки (базовий та оптимістичний сценарії), які потребують на відповідний ріст виробництва і споживання палива та енергії, забезпечать більші можливості для нарощування власного виробництва енергоресурсів та диверсифікації імпорту, а також вищі темпи соціально-економічного розвитку ПЕК і країни в цілому, але і збільшать потреби в імпортованих енергоносіях, збільшать рівень шкідливих викидів у навколишнє середовище. Для компенсації негативного впливу останніх факторів необхідно забезпечити значне зростання енергетичної ефективності (що дозволить підтримувати баланс виробництва і споживання енергії на меншому рівні) та широке запровадження екологічно чистих технологій і засобів.

 

Зростання рівня енергозабезпечення (відносно сучасного стану) буде найбільш впливовим у загальному зростанні рівня енергетичної безпеки для всіх сценаріїв розвитку економіки, що зумовлено вагомим вкладом прогнозованої енергетичної ефективності та її значним впливом на всі складові енергетичної безпеки.

 

Рівень енергетичної залежності до 2030 року буде зменшено за рахунок прогнозованого зменшення частки природного газу та атомної енергетики в енергетичному балансі, а також за рахунок диверсифікації джерел постачання енергоносіїв (нафта, вугілля, ядерне паливо) та збільшення частки обсягів природного газу власного виробництва.

 

Рівень екологічної прийнятності енергетики для всіх сценаріїв розвитку економіки буде дещо гіршим унаслідок прогнозованого зростання викидів парникових газів (СО . При цьому оптимістичний сценарій є найбільш несприятливим.

 

Рівень соціальної стабільності у сфері енергетики підвищуватиметься (різними темпами) для всіх варіантів розвитку енергетики за рахунок прогнозованих випереджаючих темпів зростання реальних доходів населення (згідно зі стратегією соціально-економічного розвитку країни) порівняно з темпами зростання цін на відпущену електроенергію та природний газ, а також за рахунок вирішення проблеми безробіття в галузях ПЕК, підвищення рівня матеріального забезпечення і стимулювання робітників і рівня умов праці на підприємствах ПЕК (згідно з даною стратегією). Кращі можливості для підвищення рівня соціальної стабільності – за реалізації базового і оптимістичного сценаріїв економічного розвитку.

 

Таким чином, унаслідок реалізації зазначених вище заходів загальний рівень енергетичної безпеки у 2030 році порівняно з 2000-м повинен зрости. При цьому більш значні темпи росту економіки сприятимуть поліпшенню загального стану енергетичної безпеки. Найбільше підвищення рівня енергетичної безпеки матиме місце за реалізації оптимістичного сценарію, а значно менше – за варіанта песимістичного розвитку економіки.

 

Пріоритетними напрямами розвитку вітчизняної енергетики з огляду на забезпечення енергетичної безпеки мають бути:

 

а) на найближчий період (до 2010 року):

 

- підтримка на оптимальному рівні всіх існуючих складових паливно-енергетичного балансу, обмежена залежність від 1-2 видів енергоносіїв є також значною загрозою енергетичній безпеці країни;

 

- впровадження заходів щодо ефективного виробництва, транспортування і споживання енергоносіїв та зниження енергоємності ВВП;

 

- реструктуризація вугільної галузі зі збереженням виробничих потужностей, нарощуванням видобутку вугілля, вирішенням соціальних проблем вугільників, підвищенням рівня технічної та екологічної безпеки підприємств;

 

- переозброєння та розвиток вугільної теплоенергетики з впровадженням передових технологій спалювання вугілля;

 

- розвиток атомної електроенергетики, в тому числі створення нових власних елементів ЯПЦ, нарощування обсягів виробничих потужностей (добудова нових блоків АЕС), створення передумов для подовження термінів експлуатації ядерних блоків (що закінчуються після 2010 року), підвищення рівня безпеки ядерних реакторів, упровадження передових технологій та устаткування щодо поводження з радіоактивними відходами;

 

- диверсифікація зовнішніх джерел енергопостачання та збереження потенціалу енергетичного транзиту за рахунок забезпечення стабільної роботи систем транспортування енергоносіїв та розвитку взаємовигідних партнерських відносин з іншими країнами;

 

б) на подальшу перспективу (після 2010 року) – збереження досягнень попереднього етапу та подальший розвиток пріоритетних напрямів, у тому числі:

 

- нарощування видобутку вугілля з метою максимально можливого забезпечення потреб економіки і населення власним паливом, імпорт вугілля лише за економічної доцільності з диверсифікацією джерел постачання;

 

- подальший розвиток атомної енергетики, в тому числі реалізація заходів щодо подовження терміну експлуатації енергоблоків АЕС, створення надійної та безпечної системи глибокої переробки РАВ з наступною передачею їх на довгострокове збереження в централізованому сховищі;

 

- подальше нарощування обсягів енергозбереження та зниження енергоємності вітчизняного ВВП до рівня передових країн Європи;

 

- активізація розвитку та нарощування виробничих потужностей нетрадиційних видів енергетики (вітроенергетика, біоенергетика, сонячна енергетика тощо) з передовими технологіями та обладнанням;

 

- стимулювання пошуку та впровадження нових джерел енергії, в тому числі з водневої енергетики, по перетворенню вугільного палива на рідкий чи газоподібний стан тощо.

 

Для вирішення означених проблем необхідні конструктивні, цілеспрямовані дії та заходи з боку всіх гілок влади України, компетентність управлінських кадрів, взаємодовіра влади і громадян, їх готовність до соціального партнерства і взаємна відповідальність.

 

16.3 Входження в енергетичні ринки Європи та світу

 

Стратегічною метою, проголошеною керівництвом української держави, є вступ до Європейського Союзу. На шляху до європейської спільноти важливо не тільки досягти відповідності й прийнятності ПЕК України для європейських енергетичних систем, а й достатньої його ефективності для країни та відповідності, насамперед, її національним інтересам.

 

Україна, як учасник договору Енергетичної хартії (ДЕХ), повинна використати всі можливості для досягнення відкритих і конкурентоспроможних ринків, сприятливого інвестиційного клімату, прийнятного рівня безпеки та ефективності виробництва і споживання енергії.

 

Європейський енергетичний ринок досяг значного прогресу в своєму розвитку, базуючись на простих і загально прийнятних засадах: конкуренція, енергетична ефективність, безпека.

 

Основні тенденції розвитку енергозабезпечення країн ЄС це:

 

– зменшення рівня залежності за рахунок розвитку власної енергетичної бази, управління попитом, збільшення енергетичної ефективності та пошук нових шляхів постачання ПЕР;

 

– поступове впровадження принципу управління зовнішньою залежністю за рахунок забезпечення надійності постачань та взаємовигідної міжнародної кооперації;

 

– збереження доступу до вугільних резервів;

 

– оптимізація структури енергетичних балансів і збільшення частки відновлюваних джерел енергії в загальному енергоспоживанні;

 

– підвищення безпеки та екологічної прийнятності енергетичних виробництв.

 

Головною метою енергетичної політики України має стати не стільки безумовне досягнення європейських норм та стандартів, а передусім, розвиток власного ПЕК і доведення його до високого європейського рівня.

 

Основними заходами на шляху входження України в енергетичні ринки Європи мають стати:

 

- становлення і розвиток власних енергетичних ринків на основі прозорих правил гри, зваженої цінової та тарифної політики, встановлення сприятливого інвестиційного клімату;

 

- підвищення енергетичної ефективності за рахунок модернізації потужностей, нових технологій та енергозбереження при генерації, передачі та споживанні енергії;

 

- удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази у сфері ПЕК, поступова адаптація її до європейських норм і стандартів;

 

- забезпечення відповідності політики у сфері транзиту енергоносіїв принципам ДЕХ, зокрема прозорості критеріїв визначення транзитних тарифів, недискримінаційному доступу, запобіганню несанкціонованому відбору тощо;

 

- поступове впровадження еколого-економічного механізму природокористування, який стимулював би енерговиробників до зменшення забруднення природного середовища;

 

- розробка і законодавче оформлення державної приватизаційної політики в енергетичній сфері, яка дозволяла б використати кошти від приватизації для оновлення енергетики, була прозорою та виключала зловживання;

 

- більш масове впровадження НВДЕ як перспективних та екологічно прийнятних джерел енергопостачання;

 

- здійснення на регулярній основі оцінки і прогнозування рівня розвитку галузей ПЕК та рівня енергетичної безпеки держави, розробка і реалізація механізмів реагування та усунення загроз енергетичній безпеці України.

 

Завдання входження України в ЄС потребує, насамперед, лібералізації ринків, у тому числі енергетичного. Лібералізація ринків разом зі зниженням цін і підвищенням якості послуг призводить до загострення конкуренції та може мати негативні наслідки (банкрутство, втрата самостійності, залежність від великих компаній чи держав тощо). Тому кроки до входження в енергетичний Європейський ринок мають бути обґрунтованими, зваженими та поетапними.

 

Разом з покращанням стану власного ПЕК та відносин у його сфері, Україні слід поглиблювати співробітництво з країнами-постачальниками та країнами-споживачами енергії на засадах міжнародної кооперації. Основними напрямами міжнародного співробітництва повинні стати:

 

- підвищення ролі нафтогазових транспортних систем у реалізації концепції європейської енергетичної безпеки шляхом організації спільної з Росією, європейськими та прикаспійськими партнерами експлуатації цих систем на взаємовигідній основі, їх модернізації та розширення їх можливостей;

 

- підтримка та зміцнення на взаємовигідних умовах стратегічного партнерства з Росією та Казахстаном щодо забезпечення постачання нафти на українські НПЗ, забезпечення України нафтопродуктами, транзиту нафти і газу через територію Росії;

 

- підтримка проектів щодо видобутку і транспортування нафти і газу в Росії, Туркменістану, Казахстану, Ірану, Іраку, Лівії та інших країнах (постачання устаткування, послуги з проектування, будівництва, виконання інших робіт);

 

- гармонізація відносин з країнами, партнерами за енергетичними проектами, в тому числі розширення техніко-економічних зв’язків, оптимізація транзитних тарифів, укладання довгострокових контрактів на постачання в Україну енергоносіїв;

 

- участь у реалізації нових транснаціональних коридорів транспортування нафти і газу, в тому числі територією України, з метою диверсифікації імпорту і транзиту енергоносіїв (з країн прикаспійського регіону, Перської затоки, Близького Сходу тощо);

 

- участь у міжнародних проектах щодо розробки нових типів ядерних реакторів з природною безпекою та щодо поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами;

 

- організація спільної роботи електроенергетичної системи України з системами Росії і Західної Європи шляхом підвищення маневреності, якості, надійності постачання та відповідної підготовки персоналу.

 

Таким чином, означені вище заходи дозволять Україні забезпечити необхідні обсяги імпорту енергоносіїв, диверсифікувати їх джерела та шляхи постачання, реалізувати принцип управління зовнішньою енергетичною залежністю, покращити екологічну ситуацію в країні, збільшити ефективність енергетичного виробництва та енергоспоживання, що в цілому сприятиме підвищенню рівня енергетичної безпеки країни.

 



Автономное энергоснабжение на ос. Снятие с креста или третья прива. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ПО РЕГ. Фирма ЛИНАС - лучшие насосные те.

На главную  Энергопотребление 





0.0179
 
Яндекс.Метрика