Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! У своєму виступі я спинюся на окремих проблемах довгострокового розвитку ПЕК України, які не пору­шувалися або недостатньо, на наш погляд, висвітлені за браком часу в попередніх виступах.

Паливно-енергетичні баланси. Однією з головних причин незадовільного рівня енергетичної безпеки країни є вкрай неви­гідні паливно-енергетичні баланси, які Україна успадкувала від Радянського Союзу. На сьогодні частка природного газу в загаль­ному споживанні первинних енергоресурсів в Україні становить близько 41%, що більше, ніж у 1990році, коли цей показник ста­новив 39%. І це в той час, коли близько 80% обсягів газу імпор­туються за цінами, які, з урахуванням транспортних витрат, є наближеними або навіть вищими за європейські.

Зворотна ситуація спостерігається з вугіллям. Маючи вели­чезні запаси конкурентоспроможного на внутрішньому ринку вугілля, Україна займає серед вуглевидобувних країн одне зостанніх місць за часткою його використання.

Тому ключовою проблемою нашої енергетики є зміна струк­тури енергоспоживання шляхом зменшення частки природного газу та збільшення частки вугілля. Дослідження, які були виконані під час розроблення проекту Енергетичної стратегії, свідчать, що за період до 2030року є можливість зменшити частку природного газу в обсягах споживання первинних ПЕР з нинішнього 41% до31–32%. Одночасно за певних умов в обсягах споживання ПЕРможе бути підвищена частка вугілля до 32–33%, на жаль, небільше. Відносно значне зростання отримають відновлювальні джерела енергії.

Енергоефективність та енергозбереження. Цій ключовій длядолі української енергетики проблемі шановні колеги вже приділили багато уваги, ними зроблені правильні висновки. Хочулише підкреслити, що в разі збереження нинішнього рівня енергетичної ефективності Україна не має жодних перспектив збереження державності. Виконані розрахунки показали, що вразі збереження існуючого рівня енергоефективності споживан­ня первинних ПЕР за базовим сценарієм повинно становити у2030році близько 860млнт умовного палива. Це фантастична цифра. Це означає, що в цьому випадку не тільки базовий, а й навіть песимістичний cценарій розвитку економіки не буде реалізований. Економіка не витримає такого навантаження вар­тості енергоресурсів. Україна просто приречена різко підвищити ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів.

Аналіз і розрахунки підтверджують, що ми маємо всі можли­вості для поступового зниження енергоємності нашого ВВП з до­сягненням у 2030році її рівня 220–240г нафтового еквівалента на1долар США, що лише на 20–25% нижче середнього значення цього показника для країн Євросоюзу. Однак для досягнення таких значних результатів потрібні виважена політика та ефективні дії вищого керівництва країни.

Вугільна промисловість. Виходячи із світових тенденцій роз­витку енергетики, вимог енергетичної безпеки, стратегія розвитку вугільної промисловості України до 2030року має бути спрямо­вана на значне збільшення обсягів видобутку вугілля. На сьогодні вугільна галузь перебуває у надзвичайно тяжкому економічному татехнологічному стані.

У свідомості не лише широких верств населення, а й навіть багатьох фахівців та політиків сформувалося чітке уявлення про дуже обмежені можливості зростання вугільної галузі. На щастя, це не відповідає дійсності. Дослідження, виконані останнім часом в Інституті загальної енергетики НАН України, показали великі резерви та потенційні можливості, які має вугільна промисловість. У найближчі роки першочерговими мають стати заходи з вико­ристання наявних внутрішніх резервів, підвищення ефективності роботи шахт і розрізів. Ці заходи не потребують значних інвес­тицій, про які розповідав переді мною шановний Валерій Михай­лович. Вони можуть бути здійснені у відносно короткі строки ідати значні результати.

До таких заходів належать:

зменшення аж до повного вико­рінення тіньових та посеред­ницьких операцій;

збільшення обсягів видобутку вугілля за рахунок підвищення рівня використання виробничих потужностей (мається на увазі, що шляхом ліквідації вузьких місць при незначних капіталовкладеннях у відносно короткі строки може бути введено в дію 26–27млнт додаткових потужностей);

покращення якості вугільної продукції;

усунення цінових диспропорцій поступовий перехід на ціни вугільної продукції, які відповідають цінам на імпортоване вугілля;

диверсифікація діяльності вугледобувних підприємств, пере­хід з однопродуктового на багатопродуктове виробництво (маєть­ся на увазі налагодження випуску продукції, що видобувається разом із вугіллям і вважається відходом виробництва: шахтних (кар’єрних) вод, порід відвалів шахт і збагачувальних фабрик, шахтного метану, металів тощо);

концентрація капітальних вкладень на підтримку виробничих потужностей діючих шахт і прискорення введення в експлуатацію нових потужностей з високим ступенем готовності;

дострокове закриття збиткових вугільних шахт має бути припинено до розробки нормативної бази його доцільності, вихо­дячи з пріоритету інтересів національної економіки та енерге­тичної безпеки країни.

У результаті реалізації зазначених заходів видобуток вугіл­ляможе бути доведений до 97млнт у 2010році, до 117млнт у2020році (за базовим сценарієм) і до 128млнт у 2030році. Ціпоказники суттєво вищі за відповідні показники, наведені впроекті Основних напрямів Енергетичної стратегії України на період до 2030року.

Розвиток структури генеруючих потужностей. В умовах України для покриття базисної частини графіків електричного навантаження можуть бути використані дві конкуруючі технології — атомні електростанції та вугільні ТЕС. Варіантні розрахунки собі­вартості виробництва електроенергії на нових, підкреслюю, на нових сучасних АЕС та ТЕС демонструють незначну (у межах 5%) перевагу ТЕС. Оскільки за економічними показниками АЕС і ТЕС практично рівнозначні, необхідно залучати та брати до уваги також інші аргументи і показники цих технологій.

Як відомо, незаперечною перевагою атомних електро­станцій є те, що вони не дають викидів пилу, окислів азоту та сірки, а головне — вуглекислого газу. Це дуже вагомо в умовах дії рамкової Конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї.

Основні негативні фактори, пов’язані з дією АЕС, також добре відомі. Це напрацювання радіоактивних відходів, які необ­хідно зберігати у спеціальних дорогих сховищах протягом мільйо­нів років; зниження рівня енергетичної безпеки внаслідок закупівлі обладнання ядерних енергетичних реакторів за кордоном; змен­шення числа робочих місць в енергомашинобудівному комплексі України внаслідок закупівлі обладнання ядерних енергетичних реакторів за кордоном; труднощі погодження нових майданчиків для АЕС з місцевою владою та населенням через високий рівень його радіофобії; зменшення числа робочих місць та рівня роз­витку вугільної промисловості України через суттєве зниження потреби в енергетичному вугіллі; ймовірність техногенних катастроф планетарного масштабу типу Чорнобильської; прогнозована негативна реакція європейських країн, насамперед Євросоюзу, на значний розвиток атомної енергетики в Україні.

Позитивні та негативні фактори, пов’язані з використанням вугільних ТЕС, є зворотними до факторів, перелічених для АЕС. Головним недоліком теплових електростанцій є те, що на сьогодні у світі немає ефективних технологій утилізації вуглекислого газу, який ними виробляється. Однак в умовах України на період до 2030року та навіть на подальшу перспективу цей фактор пом’як­шений тим, що згідно з Кіотським протоколом ми маємо значний запас допустимих викидів парникових газів. Усі інші фактори є позитивними, я їх не буду повторювати, це і робочі місця, і енер­гетична незалежність тощо, додам лише один: якщо віддавати перевагу тепловій енергетиці, то вводяться в дію дуже великі (18–20млнкВт) надлишкові готові до роботи потужності теплових електростанцій, які зараз не використовуються, та підвищуються їхні економічні показники. Розвиток вугільної енергетики легко сприймається населенням та міжнародною спільнотою. Тому нам видається більш доцільною стратегія розвитку генеруючих потуж­ностей Об’єднаної енергосистеми України, коли потужність атом­них електростанцій підтримуватиметься в період до 2030року нанинішньому або дещо вищому рівні, а саме 14–16ГВт з обся­гами виробництва електричної енергії близько 100млрдкВт-год., апоступове збільшення навантаження братимуть на себе теплові електростанції.

Варіанти розвитку атомної енергетики на рівні 20млнкВт ібільше з обсягами виробництва електроенергії на них близько 150млрдкВт-год. доцільно мати як альтернативні на випадок виникнення проблем у розвитку вугільної промисловості.

Остання проблема. Затвердження та введення в дію Енер­гетичної стратегії України. Пріоритетні напрями та основні по­казники функціонування довгострокового розвитку енергетики України повинні бути затверджені в державних документах, зокрема в Енергетичній стратегії. Україна є однією з небагатьох європейських країн, яка досі не має офіційно визначених та за­тверджених енергетичної політики та стратегії. Прийняти та ввес­ти в дію стратегію розвитку енергетики вкрай необхідно з бага­тьох причин. Така вимога зумовлена передовсім об’єктивними чинниками. Економіка України та її паливно-енергетичний ком­плекс потребують документа, у якому були б визначені пріоритети іпараметри їх гармонійного розвитку на довгострокову перспек­тиву. Відсутність енергетичної політики та стратегії призводить до великих економічних втрат, які ми спостерігаємо останнім часом.

Поява такого документа відповідає вимогам міжнародних угод та зобов’язанням України. Треба враховувати зокрема, що обов’язковою умовою вступу кожної країни до Євросоюзу є наявність у неї власної енергетичної стратегії як державного документа.

Практично всі промислово розвинені країни, а також про­відні країни, що пройшли шлях від централізованої до ринкової економіки, уже досить давно розробили та періодично уточнюють свої енергетичні стратегії. У 2003році зусиллями Міністерства палива та енергетики і Національної академії наук України були розроблені та у 2004році уточнені проект концептуальних поло­жень Енергетичної стратегії України та сам проект Енергетичної стратегії України на період до 2030року та подальшу перспективу.

У 2005році комісія Міністерства палива та енергетики України на основі Програми Кабінету Міністрів “Назустріч людям” та зазначених проектів розробила проект Основних напрямів Енергетичної стратегії України на період до 2030року.

Таким чином, у країні існують всі передумови та гостра потреба у введенні в дію Енергетичної стратегії України на період до 2030року. Можливими варіантами такого введення є прий­няття відповідного закону України або постанови Кабінету Міністрів України.

Дякую за увагу.