голова Робочої групи українських неурядових організацій з проблем зміни клімату

Погода показує норов

Факт глобального потепління вже не ставиться під сумнів. Хоча зміни начебто невеликі - один градус за кілька десятків років в середньому по планеті, однак цей показник вводить в оману, як середня температура по лікарні. Десь стане значно тепліше, десь значно холодніше, а в цілому клімат вже зараз стає нестабільним, частішають стихійні лиха. У разі суттєвої зміни напрямку течії Гольфстрім (а ця загроза дедалі більше хвилює не лише науковців) у Західній Європі може встановитись клімат, раніше типовий для Москви, у Москві - як у Якутську, а в Україні - як у Південному Сибіру чи Північному Казахстані.

Серед науковців ще не закінчились суперечки, якою мірою на зміну клімату впливає збільшення викидів парникових газів. В історії планети бували і льодовикові періоди, і періоди значного потепління задовго до того, як людська діяльність стала такою масштабною, як нині. Але очевидно, що нинішнє спалювання людством значних кількостей нафти, газу, вугілля впливає на клімат все більше. Чекати, коли наукова істина буде остаточно встановлена, не доводиться - тоді діяти вже може бути пізно, небажані зміни клімату можуть стати незворотними.

Керівники провідних держав світу давно зрозуміли масштаб кліматичних ризиків для людства. Це зрештою призвело до підписання і ратифікації більшістю країн Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського Протоколу до неї. Мети - зменшення викидів парникових газів - передбачається досягти через низку заходів на основі специфічних механізмів: чистого розвитку, проектів спільного впровадження та торгівлі квотами на викиди парникових газів.

У них і у нас

Україна ратифікувала Рамкову Конвенцію 11 серпня 1997 р. і Кіотський Протокол 4 лютого 2004 р. Очевидно, що на тлі відмови США ратифікувати протокол та активної позиції щодо нього з боку Європейського Союзу, ці кроки відповідають курсу України на зближення з Євросоюзом. Але керівництво ФРН, провідної країни в ЄС, хвилюється, чи зможе Німеччина виконати взяті на себе зобов'язання? І щоденно працює над тим, щоб таки виконати. Питання, пов'язані з проблемою, -щоденно на шпальтах німецької преси, в передачах радіо та телебачення.

В Україні подібного хвилювання немає. Наше керівництво ще ні разу не виступило зі своєю точкою зору на порушену тему. Та й взагалі поки що не видно, що питання довкілля є серед наших основних пріоритетів. Новий міністр охорони навколишнього природного середовища Павло Ігнатенко, можливо, колись добереться до них: він - шостий на цій посаді за минулі шість років безперервних реформувань міністерства, після яких від Мінприроди залишилась тільки видимість. Українська преса здебільшого пише про зміну клімату як про досить абстрактну проблему, або смакує можливі доходи від продажу українських квот на викиди парникових газів. Бо є люди, консалтинги, посередницькі фірми та фірмочки, навіть зарубіжні уряди, зацікавлені саме в такому спрямуванні діяльності за Кіотським Протоколом в Україні. У Верховній Раді деякий рух щодо кліматичних проблем спостерігається лише в Комітеті з питань екополітики. Між тим, цими питаннями мали б займатися в багатьох парламентських комітетах, зокрема, з питань паливно-енергетичного комплексу, економічної та промислової політики, транспорту, аграрної політики, європейської інтеграції, з міжнародних справ тощо. Верховна Рада затвердила величезну кількість різних програм для всіх сфер економіки, але в них не знайти слів щодо проблем зміни клімату.

Вигоди та ризики

Екологічні громадські організації, насамперед ті, що працюють у Робочій групі, вітали факт приєднання до важливої міжнародної справи. Екологи вбачають шанс через механізми Кіотського Протоколу, зокрема так звані проекти спільного впровадження, здійснити енергоефективну модернізацію українських технологій. Без цього неможливе суттєве зниження енергоємності української продукції та підвищення її конкурентоспроможності на світових ринках, а відтак і підвищення рівня життя українських громадян.

Проте вигоди можуть бути досягнуті лише за конкретних умов, яких досі не створено. Насамперед це ретельне виконання взятих зобов'язань. Але тут є низка проблем, навіть провалів. Україна - єдина з усіх пострадянських країн досі не визначила свого постійного представника для спілкування з Секретаріатом Рамкової Конвенції ООН у Бонні, хоча і сплачує внески до Секретаріату. Всупереч зобов'язанням досі не обговорені з широкими колами громадськості і не здійснюються Національна стратегія (навіть не розроблена) та Національний план дій (тільки починає розроблятись) на пом'якшення наслідків зміни клімату. При проведенні соціальної, економічної та екологічної політики не враховуються пов'язані зі зміною клімату міркування.

Всупереч зобов'язанням Україна не подає регулярно до Секретаріату Конвенції кадастр антропогенних викидів та національні повідомлення з питань зміни клімату. Інвентаризація викидів та поглинання парникових газів в Україні здійснена лише за 1991-98 рр., підготовлено і подано лише перше національне повідомлення. Не організовано систематичної роботи щодо кліматичних проблем у галузі освіти, підготовки кадрів і просвіти населення, не забезпечено підтримку найширшої участі громадськості у цьому процесі, зокрема неурядових організацій.

Бракує грошей чи прозорості?

Інколи лунають твердження, начебто для виконання зобов'язань, зокрема взаємодії з громадськістю або для розробки Національної стратегії та Національного плану дій щодо змін клімату не було коштів. Насправді Україна одержала для цих справ мільйони доларів іноземної допомоги. Але ці кошти використовувались непрозоро та безконтрольно - без звітності перед широкою громадськістю та урядом. Наприклад, за Канадсько-українською програмою екологічного співробітництва на імплементацію Рамкової Конвенції українська сторона отримала мільйон канадських доларів у 2003 році, але ці кошти були використані тодішнім керівництвом Мінприроди неефективно та непрозоро. Оскільки Рахункова палата не контролює такі форми фінансування, до цього питання варто було б повернутись, створивши міжпарламентську українсько-канадську комісію для вивчення причин неефективності наданої допомоги.

Побічним ефектом заходів міжнародної допомоги є те, що на цих легких грошах поступово склалось певне неформальне коло осіб (кліматичний клан), зацікавлених контролювати торгівлю квотами на викиди парникових газів. Навіть якби Україна відповідала умовам прийнятності, торгівля квотами може поставити штучні обмеження розвитку української економіки і в цілому виявитись збитковою. Немає гарантій, що кошти від торгівлі квотами не будуть використані корупційно. В засліпленні від очікування дармових грошей не варто надто довіряти легковажним прогнозам, буцімто до 2020 року обсяги викидів України 1990 року не будуть перевищені.

По-перше, українська статистика не відображає викидів тіньового сектора, але міжнародні інстанції тут надурити не вдасться. По-друге, життя триватиме і після 2020 року. Треба дуже відповідально зважити, що важливіше для суспільства -поточні вигоди від продажу квот, чи можливість нарощувати економічний потенціал в межах цих самих дозволених квот? По-третє, взагалі ні про яку

МІЖНАРОДНУ торгівлю квотами не можна говорити, поки не будуть відпрацьовані механізми ВНУТРІШНЬОЇ торгівлі.

На думку активістів Робочої групи, у реалізації Кіотського Протоколу в Україні наголос має бути зроблений не на торгівлі квотами, а на проектах спільного впровадження. Проте стосовно кожного такого проекту також мають бути зважені усі за і проти, зроблені підрахунки. Викликає занепокоєння і пропозиція, щоб ці питання одноособово вирішував керівник Мінприроди - справа не в особі міністра, а в очевидно хибній процедурі.

Кадри вирішують усе

Проблема зміни клімату має величезне міжнародне, політичне, економічне та екологічне значення. Але для цієї проблеми в нас немає конкретної посадової особи, відповідальної за координацію всієї роботи з кліматичних питань в Україні. Проблема є міжгалузевою і не входить до компетенції жодного з наявних міністерств та відомств. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1999 року N 583 створена Міжвідомча комісія

з метою забезпечення організації розроблення та координації впровадження Національної стратегії та Національного плану дій з виконання зобов'язань України відповідно до Рамкової Конвенції ООН. Наявність такого колегіального органу дозволяє всебічно враховувати різноманітні державні інтереси, уособлені в діяльності міністерств та відомств. Але ця комісія не в змозі провадити повсякденну виконавчу роботу. Кожний її член має велику кількість обов'язків на своїй основній роботі, не може вийти за їх рамки і приділити значну увагу специфічним завданням саме комісії. Діяльність комісії практично відсутня.

На національній конференції з кліматичних проблем у 2003 році нами було запропоновано запровадити посаду уповноваженого Кабміну з цього питання. Він матиме мінімальне бюро (від 3 до 7 осіб штату), працюватиме на основі рекомендацій Міжвідомчої комісії, яка контролюватиме виконання цих рекомендацій як наглядовий орган. Але у всьому іншому він повинен бути вільним і мати достатні координаційні та контрольні повноваження в питаннях, які стосуються ПЗК щодо усіх державних відомств. Головне, щоб ця особа найрезультативнішим чином забезпечила необхідну координацію діяльності в Україні з міжнародною.

Підсумки

Після обрання Президентом України Віктора Ющенка 123 екологічні громадські організації та експерти підписали звернення до нього, де висловили сподівання, що в країні буде покінчено з нехтуванням екологічної політики, притаманним періоду Кучми. Тож екологічна громадськість чекає від влади конкретних дій.

Источник: http://www.kmu.gov.ua