Однак процеси удосконалення не стоять на місці. Нині у світі розпочато спорудження реакторних установок третього покоління. Після 2030року очікується промислове освоєння реакторів чет­вертого покоління. Ці проекти дадуть змогу подолати ризики, які ще притаманні ядерним технологіям. Наразі такі чинники, як ефек­тивність, конкурентоспроможність, гарантування безпеки, еколо­гічна доцільність, а також існування самодостатньої власної ре­сурсної бази — уранових та цирконієвих родовищ визначають провідну роль атомної енергетики в енергозабезпечені країни.

Запропонований нами базовий сценарій розвитку перед­бачає зростання загальної встановленої потужності АЕС України порівняно з нинішньою, яка становить 13,8ГВт, до 20ГВт у2030році та підтримання відносної частки АЕС у загальному виробництві електроенергії протягом планованого періоду на рівні 45%. При цьому термін експлуатації діючих енергоблоків запла­новано продовжити понад проектні на 10років і розпочати почи­наючи з 2008року будівництво нових енергоблоків АЕС одинич­ною потужністю 1000–1500 МВт.

Передбачається диверсифікація джерел постачання свіжого ядерного палива, створення елементів власного ядерно-палив­ного циклу, включаючи розвиток уранового та цирконієвого ви­робництва, фабрикацію тепловиділяючих збірок, спорудження централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива.

Звичайно ж, реалізація таких грандіозних планів потребує невідкладного розв’язання низки проблем. Насамперед це сто­сується поводження з радіоактивними відходами, зокрема ви­переджаючого створення в Україні сховища для їх захоронення.

Необхідно також забезпечити реальні механізми накопи­чення коштів для зняття в майбутньому з експлуатації енерго­блоків, які відпрацювали свій ресурс.

Галузь потребує фінансового оздоровлення, першочерго­вого розв’язання проблеми колосальних боргів, накопичених заостаннє десятиріччя.

Користуючись нагодою, звертаюся до вас, шановні народні депутати: підтримайте, будь ласка, багатостраждальний законо­проект №5476, про який уже багато мовилося в попередніх ви­ступах. Без урегулювання проблеми, якому він присвячений, будь-які перспективи стають примарними. У нас здебільшого сформо­ване ядерне законодавство, але й воно потребує кодифікації іподальшого удосконалення.

Необхідно прийняти закони про соціальне та економічне регулювання галузі.

Потрібно терміново розробити правову базу створення та функціонування державної системи поводження з радіоактивними відходами і починати наповнювати її реальним організаційним тафінансовим змістом.

Слід створити систему державних гарантій для інвестицій уядерну галузь, обсяги яких до 2030року оцінюються у більш як 100млрд гривень. З огляду на вартість вкладень і тривалі терміни ядерних інвестиційних циклів держава повинна захистити інвес­торів від можливих ризиків. Саме за таких умов, як свідчать роз­рахунки, інвестиції в атомну енергетику стають найбільш приваб­ливими і доцільними.

Вибір нових реакторних установок пропонується здійнювати на міжнародних тендерах, що, до речі, зовсім не означає, як наголошувалося у виступах, домінування під час спорудження енергоблоків західних чи російських технологій та виробників. Україна має прекрасно розвинене ядерне машино- і приладо­будування, унікальний будівельно-монтажний комплекс, проектно-конструкторські інститути, галузеву та академічну науку. Те, що вУкраїні бракує реакторобудівельних технологій, можна компен­сувати кооперацією з організаторами-конструкторами реакторних установок та придбанням відповідних проектів. “Енергоатом” маєнамір найближчим часом розпочати опрацювання пропозицій щодо створення проекту “УкраїнськаАЕС”. Такий підхід забез­печить стовідсоткове завантаження вітчизняної промисловості танауки і дасть реальний поштовх інноваційному розвитку нашої держави.

Шановні учасники слухань! Ми переконані, що атомна енер­гетика завоює світ для того, щоб його врятувати.

Дякую за увагу.