Документ окреслює контури нової політики держави в сфері енергоефективності, акцентує увагу на необхідності зміни енергетичної політики, відзначає основну причину недоліків минулої політики та вводить принципи нової політики її переваги для зацікавлених сторін.

Документ адресований:

Центральним органам державного управління
Місцевим та регіональним органам влади
Підприємствам, діловим колам і асоціаціям
Громадським організаціям та аналітичним центрам
Науково-дослідним та освітнім інституціям
Всім, зацікавленим у ефективності енергетики, прозорості державного управління, розвитку країни.

Контури нової політики держави в сфері енергоефективності

Енергоємність ВВП України є в три – три з половиною рази вищою за аналогічні показники розвинутих національної економіки, стрімкого подорожчання цін на вуглеводне паливо та зовнішньої енергетичної залежності така ситуація унеможливлює стабільний розвиток країни і несе в собі загрози національній безпеці.

У доповіді Римському клубу 1995 року „Фактор чотири” робиться висновок, що умовою сталого розвитку і конкурентоспроможності економіки країн у 21 столітті є збільшення ВВП у два рази при одночасному зменшенні вдвічі споживання енергії.

Відповідати на ці виклики можна тільки переглянувши засади державної політики в енергетичній, соціально-економічній та гуманітарній сферах. Потрібно відійти від традиційних уявлень про „енергетику як ключову галузь економіки”, коли енергозбереження розглядається як складова галузі енергетики (Рис1, А).

В той же час, „додану вартість” нової економіки створюють знання та інтелектуальні якості людини, а не продаж робочої сили і спалення вуглеводнів (Рис 1, Б). Визначальними для енергетичної політики 21 століття стають екологія, децентралізація та диверсифікація джерел, заміщення вуглеводнів на альтернативні види палива.

Визнати, що рушійними силами стають знання і високі технології, а не корисні копалини і дешева робоча сила, означає не тільки модернізацію основних фондів, але також перегляд усього „енергетичного циклу” з точки зору його раціоналізації та ефективності - розвідки запасів, пошуку альтернативних джерел і їх диверсифікації, транспортування, передачі, переробки і споживання енергії.

Необхідність зміни пріоритетів державної енергетичної політики

Фундаментом економічної (і енергетичної) політики України, яка відходить у минуле, був постійний ріст енергоємної промисловості, побудованої на індустріальних технологіях в енергетиці. Така політика далі вже не може реалізовуватися через перманентний дефіцит енергоресурсів, їх зростаючу вартість та ризики шкідливих викидів для навколишнього середовища і здоров’я людини.

(За відносно короткий термін ціни на вуглеводне паливо зросли майже вдвічі, можна очікувати, що за 2-3 наступні роки вони ще раз подвояться і становитимуть 100-120 доларів за барель. Подорожчання, наприклад, природного газу до 100 доларів робить нерентабельною пов’язану з цією сировиною хімічну промисловість, до150 – металургійну і харчову промисловість, до 200 – спричинить масові неплатежі в житлово-комунальній сфері).

Енергетична залежність України від пост * органічного палива у 2000-2004 роках, становила понад 60 відсотків. Україна стоїть перед вибором – продовжувати платити десятки мільярдів доларів за імпорт енергоносіїв чи спрямувати частину цих коштів вже сьогодні на розробку та впровадження технологій енергоефективності і нових видів енергетики (і тим самим з року в рік зменшуючи імпорт енергоносіїв ).

(Одним із варіантів позбутися енергетичної залежності України пропонується розвиток ядерної енергетики. Але будівництво атомних станцій має чисельні недоліки, пов’язані з безпекою для оточення і здоров’я людей, похованням відходів, виводом з експлуатації та іншими ризиками, вартість яких важко врахувати. В силу аварії на Чорнобильській АЕС цей вид енергії навряд чи знайде підтримку в нашій країні, навіть попри аргументи про без альтернативність атомної енергетики для майбутнього. Тим більше, що досвід країн які здійснюють науково-технічну революцію з ефективності споживання енергії спростовує цей фаталізм. Наприклад, Данія, одна із найбільш успішних країн Європи, збільшивши в два рази ВВП не збільшила порівняно із серединою 70хроків минулого століття споживання енергії, при тому, відмовившись від ядерного палива).

Високий рівень споживання має свою позитивну сторону – Україна має величезний невикористаний потенціал економії і підвищення ефективності споживання енергоресурсів. Енергоємність вітчизняного ВВП складає 89 кілограм умовного палива на один долар виробленої продукції, що в три-п’ять разів перевищує показники розвинутих країн.

А коли надприбутки заробляються нелегальними засобами, економія або ефективне споживання енергії не можуть бути визначальними при ухваленні рішень суб’єктами господарювання. Завелика частка енерговитрат у собівартості виробленої продукції призводить до зниження оплати праці, урізання обігових коштів. Хоча очевидним є, що в умовах глобальної конкуренції не можуть бути успішними підприємства, які не роблять інвестицій у персонал та модернізацію виробничих фондів.

(Зависока енергоємність ВВП України означає, що країна залишилася в індустріальній епосі, в той час як світ зробив крок у постіндустріальну еру „нової економіки”, або інформаційного суспільства, побудованого на знаннях. Експортуючи сировину та імпортуючи високотехнологічні товари та послуги Україна витрачає природну ренту, „в обмін” на інтелектуальну ренту інших країн. Таким чином, вітчизняна економіка, через ії морально застарілі і неефективні фонди фінансує науково-технічний прогрес за кордоном.)

Основні недоліки минулої політики

Тривалий час для сектору української енергетики було характерним зрощення влади і капіталу, тіньові схеми взаємовідносин між ними й призвели до енергетичної залежності, високої енергоємності продукції та екологічної небезпеки. Через це державою до сих пір не створені умови, щоб українським підприємцям було вигідно вкладати в інфраструктуру та людські ресурси. Висока енергоємність продукції є наслідком переходу в тінь як способу отримання надприбутків. А корупція - „купівля влади”, або адміністративної ренти – була і залишається умовою доступу до безконтрольного використання природних, або бюджетних ресурсів в економічних інтересах окремих груп.
Система управління, яка включена в корупційні зв’язки, не може бути зацікавлена в прозорості своєї діяльності. Навпаки, органи влади, що контролюються тіньовими впливами, обмежують доступ інших зацікавлених учасників до процесу прийняття рішень і вироблення політики. Починаючись з енергетики, корупція та зловживання, пов’язані з закритістю влади поширюється на всі інші галузі і стан державного управління в цілому.

Принципи нової політики

Сьогодні актуальною є потреба негайного приведення сектору енергетики у відповідність до стратегічних інтересів держави. Для цього нова система управління енергетикою має бути спроможної розв’язувати зафіксовані вище проблеми і відповідати наступним вимогам:

Схеми діяльності в енергетиці повинні бути прозорими, зрозумілими всім учасникам процесу і базуватися на ринкових, демократичних засадах. І в той же час - задовольняти вимогам енергетичної та екологічної безпеки країни і стратегічним інтересам суспільства, забезпечувати енергоефективність національного господарства.

Політика держави в цій сфері має бути адекватною до вимог глобальної конкуренції і задовольняти інтересам вітчизняного бізнесу

Рішення в сфері енергетики мають відповідали потребам споживачів, і в той же час - бути засобами інноваційного розвитку національної економіки.

Виходячи з цього, розробка політичних рішень у сфері енергозбереження та енергоефективності неможлива без взаємодії і постійного діалогу між
представниками державних органів управління і місцевого самоврядування
професіоналами різних напрямків енергетики, інженерії та технологій,
фахівцями з питань економіки, бізнесменами, фінансистами і представниками бюджетних організацій

Отже, нова державна політика в цій сфері передбачає постійне узгодження інтересів різних зацікавлених сторін на основі стратегічного (загальнонаціонального, суспільного) інтересу. Для цього, з самого початку формулювання нової державної політики до розробки рішень потрібно залучати представників наукових кіл, сфери освіти і професійної підготовки кадрів. Це дозволить по-перше, формувати вимоги до державної політики енергозбереження з боку глобальних вимог та внутрішніх чинників розвитку українського суспільства, по-друге – враховувати світовий досвід і передові знання у сфері енергоефективності і енергозбереження, по-третє, захищати національний інтерес від обтяженості „життєвим досвідом” та включенням в економічні та корпоративні зв’язки тих, хто визначає стратегічну перспективу розвитку українського суспільства.

Переваги нової політики для всіх учасників процесу