Вступ

Сьогодні ні у кого не викликає сумніву, що успіх державної енергозберігаючої політики можливий лише при активній участі у реалізації цієї політики найширших верств населення, при повсякденній увазі до ефективного використання енергоресурсів. І це стосується не лише діяльності працівників підприємств, але й працівників бюджетних установ та організацій, органів влади, комерційних установ. Виходячи з цього перед державою постало питання формування активно діючої системи донесення до населення та керівного складу підприємств переваг енергозбереження та здійснення координації роботи регіонів та галузей у реалізації завдань держави щодо зниження енергоємності валового внутрішнього продукту.

Що маємо?

На початку формування системи управління енергозбереженням в Україні були створенні органи управління на загальнодержавному рівні- Держкоменергозбереження та Державна інспекція з енергозбереження, на які було покладено формування нормативно-правових актів, що стимулюють енергозбереження та формують механізми для діяльності суб'єктів господарювання у цій сфері.
За 5 років своєї роботи Держкоменергозбереженням підготовлено достатню базу нормативно-правових актів для врегулювання цієї, відносно нової для України, сфери діяльності держави. Загалом на сьогодні сферу енергозбереження регулюють 5 Законів України. Для розвитку законодавства енергозбереження, створено понад 50 нормативно-правових актів та 100 методичних документів, також діють 40 національних (ДСТУ), та понад 60 міждержавних (ГОСТ) стандарти.
Створення чіткого плану дій щодо реалізації потенціалу енергозбереження в Україні, як і передбачалось Законом України Про енергозбереження, було основним завданням Комплексної державної програми з енергозбереження [Постанови Кабінету Міністрів України від 5.02.97 №148 Про комплексну державну програму енергозбереження України, від 27 червня 2000 р. №1040 Про невідкладні заходи щодо виконання Комплексної державної програми енергозбереження України]. В програмі передбачені конкретні заходи підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів в галузях економіки держави. Гострота питання зниження залежності України від імпорту енергоносіїв акцентувала увагу на скороченні споживання природного газу підприємствами та широкому використанні нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії. [Постанова Кабінету Міністрів України від 15.07.97 №751 Про Програму заходів щодо скорочення споживання природного газу, Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1997 р. №1505 Про Програму державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики].
Загалом, оцінюючи розвиток нормативно-правової бази енергозбереження з часу створення Комітету, можна констатувати, що майже всі положення Закону України Про енергозбереження, які вимагали подальшої конкретизації в інших законодавчих актах, практично урегульовано. На сьогодні, на мій погляд, існують два основних завдання у сфері енергозбереження, що потребують вирішення. Перше питання, це створення економічних механізмів енергозбереження, що мають на увазі фінансову підтримку державою енергозберігаючих проектів, спрощення процедур залучення коштів іноземних та приватних інвестицій та надання деяких пільг з оподаткування для найширшого залучення суб'єктів господарювання до цієї діяльності. Друге питання, це питання формування обласних та місцевих координуючих органів управління у сфері енергозбереження, головним завданням яких має бути донесення до всіх підприємств та населення вже напрацьованих механізмів стимулювання енергозбереження, популяризація і формування енергозберігаючого світогляду громадян та допомога підприємствам у фінансуванні енергозберігаючих проектів. Стосовно напрямів вирішення першого питання Ви, шановні читачі, можете ознайомитись у попередніх публікаціях [1-3]. Давайте обговоримо друге питання.
На початку створення органів управління у сфері енергозбереження Держкоменергозбереженням було ініційовано створення окремих підрозділів енергозбереження в обласних держадміністраціях центральних органах виконавчої влади. Результатом стала постанова Уряду в якій, лише рекомендовано створити такі підрозділи. [Постанова Кабінету Міністрів України від 9.01.96 №20 Про управління сферою енергозбереження ].
Враховуючи напруженість державного бюджету стосовно видатків на утримання органів державної влади та не віднесення енергозбереження до першочергових пріоритетів діяльності, таке рішення виглядає цілком логічним та правильним. Проте у цьому рішенні, на мій погляд, було закладено помилку психологічного плану. Кожний, на побутовому рівні, розуміє, що для створення діючого механізму виконання будь-якої роботи необхідно мати коло людей, що у цьому зацікавленні. При відсутності таких людей, виконання роботи може затягнутись на тривалий час, а при відсутності чіткого зобов'язання окремих людей виконувати визначені обов'язки, навіть привести до невдачі.
Щось аналогічне відбувається і при вирішенні завдань, що стоять перед державою. У 1996 році коли коло людей, які розуміли проблеми енергозбереження і важливість реалізації державної політики через активну, самостійну і повсякденну участь у розвитку енергозбереження було дуже і дуже обмеженим, прийнято лише рекомендацію до органів місцевої та центральної влади щодо створення координуючих органів управління у сфері енергозбереження. Отже, при тому, що у 1996 році необхідна кількість людей, зацікавленних у енергозбереженні,ще не сформувалась, чіткого зобов'язання створити структурні підрозділи, які б розвивали цю сферу, також не було прийнято.
Подальша робота Держкоменергозбереження, пропозиції та проведення консультацій з облдержадміністраціями та міністерствами щодо створення окремих структурних підрозділів в органах державної влади, створення типових положень про структурні підрозділи на місцях не дала необхідного результату. Врешті- решт, при постійному наполяганні Держкоменергозбереження відділи енергозбереженням створенні майже у всіх областях. Загалом з 27 адміністративних одиниць України в регіонах працює 3 управління і 14 відділів з питань енергозбереження. В інших областях призначено відповідальних осіб.
Проте згадані підрозділи з енергозбереження складаються з одного-двох працівників, на яких поряд з питаннями енергозбереження покладено ще ряд інших питань, серед яких часто питання енергетики, житлово-комунального господарства, транспорту та зв'язку. Враховуючи кризовий стан цих галузей, стан розрахунків за спожиті енергоносії та ряд інших суб'єктивних та об'єктивних факторів ці підрозділи займаються питаннями енергозбереження за залишковим принципом. На проведення аналізу та визначення напрямів зниження енергоємності виробництва в регіоні, оцінки реального потенціалу енергозбереження на основі впровадження новітньої енергозберігаючої техніки часто не вистачає ні часу, ні можливостей. Про розроблення техніко-економічних обґрунтувань, пошуку джерел фінансування взагалі не йде мова.
Отже, цитуючи класика українського пострадянського державного управління маємо те, що маємо. Чіткої картини, щодо ефективності використання енергоресурсів в регіонах, як і в галузях економіки, створити не вдається із-за відсутності обробленої належним чином інформації з регіонів. Питання навіть не в тому, що статистична звітність формується в найкращому випадку щоквартально (частіше раз на півроку), а форми статистичної звітності не дозволяють, без додаткових розрахунків, отримати показники, що характеризують ефективність використання енергоресурсів в регіоні.
Держкоменергозбереженням не вдається отримати з регіонів навіть узагальненої картини роботи місцевих органів влади у сфері енергозбереження, найбільш доцільних та економічно обґрунтованих заходів енергозбереження, що необхідно реалізувати в конкретному регіоні. При зміні керівництва місцевої влади, відбувається також постійна зміна структури облдержадміністрацій і працівників, що відповідають за енергозбереження. Такий стан речей змушує постійно, щороку заново проходити шлях переконування органів місцевої влади, відреагувати, хоч якось, на реалізацію державної енергозберігаючої політики, заново пояснювати новим працівникам переваги та необхідність енергозбереження.

Що доцільно?

Питання створення координаційного органу у сфері енергозбереження в кожній області з розгалуженими представництвами у великих містах та районах уже не викликає сумніву. Проте напруженість державного бюджету стосовно видатків на утримання органів державної влади не зникла, що не дозволяє сподіватись на активну підтримку створення таких підрозділів.
Перед Держкоменергозбереженням постало питання переконати місцеві органи влади у доцільності формування ефективно діючої системи управління енергозбереженням. Для цього необхідно створити ряд механізмів, що дозволили б пропонувати типові рішення для реалізації потенціалу енергозбереження на місцях, не залежно від специфіки регіону. Адаптацію до специфіки регіонів мають здійснювати саме ці координуючі підрозділи. Спочатку давайте розглянемо ряд механізмів енергозбереження над створенням яких працює Держкоменергозбереження і які зможуть зацікавити місцеві органи виконавчої влади. Перш за все, це формування джерел фінансування енергозберігаючих заходів [3].
Для умов України, на сьогодні, фінансування державою сфери енергозбереження можливе шляхом цільового виділення коштів з державного бюджету та шляхом формування спеціальних фондів енергозбереження з використанням визначених законодавством механізмів наповнення цих коштів. Джерелами наповнення таких фондів можуть служити як економічні санкції за нераціональне використання енергоресурсів, так і формування таких фондів за рахунок економії коштів, що досягається у результаті запровадження енергозберігаючих заходів.
Держкоменергозбереження, вдосконалюючи механізм накладення та стягнення економічних санкцій за неефективне використання енергоресурсів, розробив зміни та доповнення до Закону України Про енергозбереження, відповідно до яких на законодавчому рівні передбачається запровадження спеціальних фондів у Державному бюджеті України для фінансування енергозберігаючих заходів. (Вказаний законопроект внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України від 17.05.2001 р. за №730 . Передбачається наповнення цих фондів за рахунок накладання економічних санкцій за неефективне використання енергоресурсів. При цьому для зацікавлення місцевих органів влади та створення джерел фінансування енергозберігаючих проектів у регіоні половина накладених санкцій буде надходити до місцевих фондів енергозбереження у складі місцевих бюджетів, інша частина концентруватиметься у державному фонді у Державному бюджеті України для цільового фінансування загальнодержавних міжгалузевих енергозберігаючих проектів.
Іншим джерелом наповнення спеціалізованих фондів є економія енерегоресурсів внаслідок впровадження енергозберігаючих заходів. Держкоменергозбереженням розроблено пакет законопроектів щодо внесення змін і доповнень до Законів України Про енергозбереження, Про оподаткування прибутку підприємств і Про систему оподаткування, який передбачає створення фондів енергозбереження підприємств за рахунок економії коштів, що досягається у результаті запровадження енергозберігаючих заходів.
Законопроектами пропонується звільнити від оподаткування частину прибутку платників податків, яка отримана в результаті ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів енергоємними підприємствами, що дорівнює різниці витрат на паливно-енергетичні ресурси в обсягах виробництва звітного періоду по відношенню до нормативних питомих витрат за цей же період. Звільнена від оподаткування економія коштів підприємств використовується на наповнення спеціальних фондів енергозбереження підприємств. Використані не за призначенням кошти цих фондів підлягають оподаткуванню у загальному порядку.
Іншим напрямом над яким працює Держкоменергозбереження є формування механізму фінансування енергозберігаючих заходів у бюджетній сфері та створення зацікавленості у реалізації енергозберігаючих проектів зі сторони керівного складу цих установ. Передбачається створення механізму реалізації енергозберігаючих проектів у бюджетній сфері використовуючи як кошти державного бюджету так і приватні інвестиції, з поверненням коштів повністю чи частково за рахунок отриманої економії паливно-енергетичних ресурсів.
Держкоменергозбереження пропонує доповнити Закон України Про енергозбереження наступною статтею:
Фінансування енергозберігаючих заходів у бюджетних установах та організаціях Енергозберігаючі заходи у бюджетних установах та організаціях здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті для цих цілей, коштів, зекономлених внаслідок здійснення енергозберігаючих заходів та коштів, залучених на основі фінансування енергозберігаючих заходів третьою стороною. Для бюджетних установ та організацій, які залучають інвестиції з метою фінансування енергозберігаючих заходів, на визначений законодавством період, не менший періоду реалізації енергозберігаючих заходів, встановлюються фіксовані витрати на споживання паливно-енергетичних ресурсів.
За результатами реалізації енергозберігаючих заходів визначається економія коштів на оплату споживання паливно-енергетичних ресурсів, яка становить різницю між фіксованими та фактичними витратами на споживання паливно-енергетичних ресурсів у вартісному виразі.
Для бюджетних установ та організацій, що здійснюють енергозберігаючі заходи за рахунок коштів залучених на основі фінансування енергозберігаючих заходів третьою стороною, у державному бюджеті зберігаються фіксовані видатки на споживання паливно-енергетичних ресурсів на період реалізації енергозберігаючих заходів.
Порядок реалізації енергозберігаючих заходів у бюджетних установах і організаціях та порядок залучення коштів на основі фінансування енергозберігаючих заходів третьою стороною встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Сьогодні Держкоменергозбереження працює над створенням порядку залучення коштів приватних інвестицій, фінансування енергозберігаючих проектів у бюджетній сфері, порядку руху коштів за кодами економічної класифікації видатків та порядку повернення коштів інвесторам.
Поряд з роботою Держкоменергозбереження по створенню механізмів розвитку енергозбереження в регіонах не можна відкидати і роль місцевих органів виконавчої влади та виборних органів на місцях. Місцеві органи влади мають свою зацікавленість, можливості та важелі впливу на формування ефективно діючої системи управління енергозбереженням в регіоні.
Проте не завжди керівники регіонів з розумінням відносяться до питань енергозбереження. І це теж природно, адже сфера енергозбереження має свою специфіку, свої механізми, які наприклад не дозволяють миттєво отримати повернення затрачених коштів, отримати прибутки чи здобути іміджеві бали для керівників. Процес реалізації енергозберігаючих проектів потребує деякого часу. І в цьому процесі надзвичайно важлива роль професіоналів та ентузіастів цієї сфери.
Сьогодні, можна відмітити ряд регіонів де енергозбереження незважаючи на вище перераховані недоліки розвивається, стверджується та приносить уже перші вагомі здобутки. Проте, більшість цих успіхів були отримані завдяки щасливому збігу бажання професіоналів-ентузіастів, посильної допомоги стабільної влади у регіоні та грамотного використання напрацьованих Держкоменергозбереження нормативно-правових актів у сфері енергозбереження.
Для прикладу, не можу не привести досвід Демонстраційних зон високої енергоефективності м. Дніпродзержинська та Запоріжжя, створення централізованої системи розрахунків за комунальні платежі м. Харкова, активну роботу Дніпропетровської, Харківської облдержадміністрацій з підвищення ефективності використання енергоресурсів в регіонах.

Висновки

У якості цього розділу статті приведу витяги з виступу на спільній виїзній Колегії Держкоменергозбереження та Виконавчого комітету м. Дніпродзержинськ, професіонала-ентузіаста енергозбереження, проректора з наукової роботи Дніпродзержинського державного технічного університету, доктора технічних наук, професора Садового Олександра Валентиновича:
Кожний регіон, місто чи район повинні створити координуючий орган (можливо, громадський комітет) в складі професіоналів і ентузіастів в справі енергозбереження. Регіональна програма енергозбереження повинна містити на першому етапі переважно низьковитратні і швидкоокупні заходи, термін окупності яких не повинен перевищувати 6 місяців. Наш досвід (Дніпродзержинського державного технічного університету) дозволяє стверджувати, що заходи з оснащення установ і організацій лічильниками та системами керування окупаються саме в цей термін.
Координуючий орган повинен разом з регіональною держадміністрацією і керівниками місцевих промислових та комунальних підприємств розробити схему фінансування заходів, передбачених програмою енергозбереження. Ця схема може бути побудована на принципах самофінансування та гнучкої тарифної політики в бюджетній сфері, і створення фондів енергозбереження на промислових та комунальних підприємствах.
При такій схемі бажано застабілізувати суму видатків за вказаними кодами на рівні планових показників початку виконання програми енергозбереження на весь термін її дії, але не менше, ніж на три роки. Це допоможе прискорити ланцюгову реакцію самофінансування.
Кошти, закумульовані в фондах енергозбереження промислових та комунальних підприємств, можуть бути спершу розподілені на дві частини, одна з яких направляється на реінвестицію енергозберігаючих заходів при незмінній собівартості продукції, а друга - на зниження заборгованості працівників підприємства з комунальних платежів за рахунок спрямування цільових коштів, одержаних від енергозберігаючих заходів, на адресне погашення цих боргів. Це також дозволить зменшити навантаження на місцеві бюджети.
Лише за умови визначення надійних джерел фінансування та механізму реінвестування частки коштів, отриманих від економії енергоносіїв, в реалізацію наступних етапів енергозбереження можна відносно швидко досягти в цій справі значних результатів.
Приблизно за такою схемою створювалась демонстраційна зона в бюджетній сфері нашого міста з тією лише різницею, що перші енергозберігаючі заходи були здійснені і відпрацьовані в державному технічному університеті за його власні кошти. Так впровадження лічильників та відповідних організаційно - технічних заходів дозволило знизити споживання води майже втричі. Застосування теплолічильників із системами автоматичного регулювання теплоспоживання дозволяє економити в залежності від погодних умов від 20 до 40% теплової енергії. Застосування двотарифних лічильників забезпечує зниження витрат на оплату електроенергії до 18%. Накопичений в університеті досвід з енергозбереження було розповсюджено на середні школи та лікарні міста завдяки запуску механізму самофінансування з міського бюджету відповідних енергозберігаючих проектів для 5 шкіл і 2 лікарень.
Добре відомо, що кінцевий результат будь якої справи напряму залежить від заінтересованості виконавця.
На жаль, такі умови для бюджетних організацій, перш за все для таких, що фінансуються з державного бюджету, на теперішній час не створені. Університет доекономився до того, що був змушений відказатись від 350 тисяч гривень, передбачених планом асигнувань на оплату теплоспоживання, а зараз ситуація складається таким чином, що ми ще раз на протязі одного року будемо відказуватись від бюджетних асигнувань для оплати теплової, а можливо й електричної енергії. Зекономлені нами кошти передадуть іншим навчальним закладам, тобто простимулюють їх безгосподарність, а колектив нашого університету не має права отримати за здійснені заходи з енергозбереження жодної копійки не тільки на матеріальне стимулювання, але і на втілення наступних енергозберігаючих заходів, передбачених комплексною програмою енергозбереження університету, бо ж то буде нецільове використання бюджетних коштів. От Вам і все стимулювання!

Розвиток нормативно-правової бази енергозбереження та створення механізмів фінансового забезпечення енергозберігаючих проектів. Суходоля О.М., Енергоінформ №1(8 січень 2001 р.

Аналіз механізмів енергозбереження Європейського Союзу. Суходоля О.М., ЕСТА №3(1 2001 р.

Спеціалізовані фонди енергозбереження. Суходоля О.М., Енергоінформ №42(12 жовтень 2001 р.

Источник:http://www.necin.com.ua/publications/suhodol2.htm