Зовсім недавно деякі події (зростання цін на природний газ) різко підвищили увагу суспільства до проблем надійного забезпечення національної економіки енергоресурсами та корисної віддачі від їх використання. Можна подякувати авторам цих ”подій”, що допомогли опосередковано звернути суспільну увагу на стан реалізації державної політики у сфері енергоефективності. Спробуємо ж проаналізувати наявний стан та традиції, сучасні виклики та пріоритети дій держави у сфері енергоефективності.

Враховуючи наявний досвід реалізації політики енергозбереження за період 1994-2004 рр. та здобутки у цій сфері країн Європейського Союзу, акцентуємо увагу власне на причинах відносної невдачі України у цій сфері. При цьому оцінку результативності політики енергоефективності здійснимо з врахуванням впливову таких факторів, як: існуючий рівень розуміння проблематики енергоефективності, рівень управлінської культури і практика здійснення державних управлінських рішень та бачення політико-економічною елітою моделі розвитку національної економіки.

Загалом наявна ситуація у сфері енергоефективності характеризується наступними рисами:

- низька пріоритетність політики енергоефективності для національної економіки (суб’єктів господарювання, органів державної влади), що спричиняє прийняття на державному рівні політичних рішень, орієнтованих на найменш витратні та найбільш зрозумілі рішення (для існуючого державного менеджменту!);

- при реалізації енергозберігаючих програм пріоритет віддається адміністративно-організаційним та контролюючим заходам, які нерідко полягали у силовому обмеженні енергопостачання (обмеження подачі теплоенергії, відключення від електро- та газопостачання, обмеження заявленої потужності тощо).

- суб’єкти господарювання часто не мають економічної вигоди від реалізації проектів енергозбереження в силу можливостей отримання належного рівня прибутковості неекономічними методами (несплата податків, заниження заробітної плати тощо).

- неадекватність управлінських впливів у сфері енергоефективності, що обумовлено високою ступінню нерозуміння (термінологічного) змісту політики ”енергозбереження” та ”енергоефективності”. Це призводить до трактування політики енергозбереження лише через “енергетичну призму”, зокрема проблем енергозабезпечення (створення запасів енергії та постачання, а у випадку обмеження ресурсів до обмеження лімітів на постачання).

Докладніше розглянемо сказане. Насамперед проаналізуємо зміст дій ”споживачів” та ”постачальників” енергії з огляду на їх інтереси, у випадку ситуації зниження запасів енергії. Дії споживача у сфері „енергозбереження” та „енергоефективності” є однаковими, оскільки для нього інших способів забезпечення своїх інтересів, ніж „збереження енергії” через підвищення ефективності її використання, не існує, якщо припустити неможливість використання застосування неекономічних методів. Однак, постачальник може діяти по різному, залежно від реальних його інтересів, можливостей і звичок. Для забезпечення максимальної прибутковості постачальник ще подумає, яким чином легше цього досягнути, чи через підвищення енергоефективності технологічних процесів, чи зростання обсягів постачання та вартості енергоресурсів, пошуку джерел енергії за низькими цінами, або ж обмеження енергопостачання споживачів у випадку криз з енергозабезпечення.

Отже, будуючи державну політику енергозбереження, ми можемо отримати різне її змістовне навантаження в залежності від того, на чиї інтереси вона буде орієнтуватись (хто отримає право її формувати та здійснювати, тобто закладати у механізми реалізації свої інтереси). На сьогодні, розуміння “енергозбереження” як діяльності, що пов’язується з фізичним оперуванням над ”енергією”, її “збереження” (формування запасів, накопичення) чи навпаки “незбереження” (постачання, продаж) автоматично ставить політику енергозбереження у сферу інтересів лобістів ПЕК. Досить наглядним проявом різного розуміння змісту цієї діяльності є заочна дискусія між прем’єр-міністром України Ю.Єхануровим та головою Рахункової палати України В.Симоненком. Виступаючи на телеканалі „Інтер”, Ю.Єхануров відзначив у якості енергозберігаючих заходів проект заміни вікон у житлових будинках, що дозволить зменшити втрати тепла (на наш погляд, це розуміння „енергоефективності” на стороні споживача). Невдовзі В.Симоненко виступаючи на телеканалі „5-канал” негативно відізвався щодо цієї пропозиції, як і щодо проектів із запровадження енергозберігаючих ламп, фінансованих Держкоменергозбереження у 2002-2003 рр. Він зазначив, що „яке ж це енергозбереження”, і тому його відомство наполягало на ліквідації Держкоменергозбереження.

Відображенням боротьби „постачальників” та „споживачів” енергії, різного розуміння та/або свідомого маніпулюваня ними змістовного навантаження діяльності у сфері енергоефективності може бути стан реалізації політики (централізація та посилення контролю і зменшення стимулювання) та власне вся логіка події 2005 року. Зокрема ліквідації Держкоменергозбереження та підпорядкування Державної інспекції з енергозбереження Мінпаливенерго, не виконання проголошених намірів Президента України передбачити 600 млн. грн. на енергозберігаючі проекти у бюджеті на 2006 р.

У даному випадку не стверджується, що недоцільно чи неможливо застосовувати такі механізми. Мова іде лише про те, що у такому випадку визначення “політика енергозбереження” може і не відображати діяльність та завдання держави із підвищення енергетичної ефективності національної економіки. Діяльність постачальників щодо „енергозбереження” тоді може бути виділена у окрему політику держави з питань гарантованого енергозабезпечення або ж включено у загальну енергетичну політику. А діяльність у сфері ”енергоефективності” має базуватись на забезпеченні впливу на систему економічних, політичних, соціальних, культурних відносин у такий спосіб, щоб збільшити кількість (якість) задоволених потреб суспільства (споживачів) при мінімальних витратах енергоресурсів.

Відзначимо досвід Японії та Південної Кореї у сфері реалізації політики енергоефективності. Існування майже 100% залежності економіки цих країн від імпорту енергоресурсів не перешкоджає успішному розвитку їх економік. Така ситуація забезпечується можливістю цих країн боротись за енергетичні ресурси на світових ринках, завдяки високій конкурентоспроможності та енергоефективності своїх економік.

Виходячи з проведеного аналізу проявлення інтересів „постачальників” і „споживачів” енергії та запропонованого розуміння змісту політики енергоефективності, маємо прийняти тезу, щодо необхідності розробки управлінських впливів орієнтованих на потреби та інтереси споживачів енергоресурсів, які зацікавленні передусім у підвищенні корисної віддачі від енерговикористання, тобто у підвищенні енергоефективності виробництва. Приймаючи таку тезу тим самим визначаються наступні основоположні принципи політики енергоефективності:

- використання власної ініціативи суб’єктів господарювання та населення, їх інтересів у отриманні більшої віддачі від використаних обсягів енергоресурсів;

- недоцільність уніфікації механізмів державного управління і централізації управлінських функцій, через наявність різних форм власності (бюджетні установи, комунальні підприємства, державні підприємства, комерційні підприємства, населення);

- уникнення замикання механізмів економічного стимулювання енергозберігаючих проектів на відомчому розподіленні коштів державного бюджету;

- забезпечення прозорості процедур та зрозумілості цінової політики на енергоресурси, уникнення непрямих розрахунків між постачальниками та споживачами енергоресурсів;

- необхідність та можливість відстеження інтересів та потреб споживачів енергії та гнучкість механізмів державного управління;

- забезпечення громадського (”споживачів” енергії) контролю за діяльністю органів державної влади з реалізації політики енергоефективності.

Іншими словами, мова іде про пріоритетність стимулювання інвестицій суб’єктів господарювання у енергозберігаючі проекти ринковими механізмами перед контрольними і примусовими, про формування прозорих і єдиних для всіх суб’єктів господарювання правил гри на ринку послуг (не залежних від прихильності окремих органів влади) перед централізованим розподілом (керуванням процесом розподілу) фінансування проектів тощо.

Аналізуючи можливість застосування приведених підходів, неможливо оминути реальної ситуації, з якою ми стикаємось, у тому числі, при реалізації політики енергоефективності. Виявляється, що за існуючими традиціями прийняття державних управлінських рішень, застосування приведених підходів не дасть необхідного ефекту. У даному контексті розглянемо дві тенденції, що яскраво проявляються у даний час, щодо врахування інтересів суспільних груп, які пов’язують себе із „споживачами” енергії.

Перша тенденція. Незважаючи, на здавалось би, проведення ринкових перетворень та лібералізацію економічного регулювання, не спостерігається реального врахування інтересів суб’єктів господарювання, окремих суспільних груп при формуванні управлінських рішень. Мова йде про формування системи прийняття рішень, які здійснюються своєрідною „паралельною” системою державного управління, що не зважає на широко розрекламовані „громадські слухання”, рішення та резолюції конференцій, звернення суб’єктів господарювання та населення. Більш того, досить часто спостерігається неврахування позицій та пропозицій окремих органів влади.

Прийняті рішення переважно формуються обмеженим колом цілком конкретних осіб, що можуть „врахувати” або „не врахувати” наданні пропозиції громадськості. Виникає запитання: „Якими аргументами обгрунтовуюють свої рішення ці особи, і чиї пропозиції вони враховують?” Те, що вони не можуть не враховувати деякі пропозиції є цілком очевидним! Питання лише чиї? Висловимо гіпотезу, що при прийнятті управлінських рішень „враховуються пропозиції” найбільш потужних суспільних груп впливу. Обґрунтуємо це тим, що у іншому випадку відповідні особи не будуть призначені на посадах.

Таким чином, з точки зору реалізації політики енергоефективності враховуються пропозиції найбільш потужних сил впливу (ФПГ з високою часткою інтересу у ПЕК, металургії, транспорті). Зазначимо, що їх інтереси не є тотожними із пріоритетами політики енергоефективності. В силу збереження можливості отримання належного рівня прибутковості неекономічними методами дані сили впливу мають різні способи уникнення діяльності з підвищення енергоефективності свого виробництва. Серед таких способів, отриманих у тому числі завдяки впливові на осіб, що приймають рішення, є: субсидовані ціни на енергію та вантажоперевезення; використання негрошових форм розрахунків; закрита система економічних відносин; податкові пільги та використання адмінстративних важелів.

Наявність таких традицій створює можливість впливу окремих ФПГ на успішність реалізації державної політики енергоефективності. При перспективі підвищення Росією ціни на природний газ на початку 2006 р., підприємства металургійної промисловості, власниками яких є ФПГ України, різко негативно сприйняли перспективу закупівлі природного газу за ринковими цінами. Ними було ініційовано цілу низку заходів щодо збереження зручної для них ситуації (дотованих цін) - від публічних висловлювань окремих керівників підприємств і політиків, звернень підприємств до уряду та Президента щодо неприйнятності перспективи підвищення ціни, аж до ініціювання відставки Кабінету Міністрів України та імпічменту Президента України. Основна вимога – забезпечити низькі ціни енергоресурси, бажано на рівні внутрішніх російських цін. Водночас не прозвучало ні однієї ініціативи щодо підвищення енергоефективності своїх виробництв через реалізацію енергозберігаючих заходів. При цьому досить контрастним із позицією українських ФПГ стала поведінка менеджерів ”Mittal Steel Кривий Ріг”, які зі свого боку заявили про початок реалізації на підприємстві комплексу енергозберігаючих заходів, що дозволять до кінця 2006 року скоротити енергоспоживання на 6%.

Одночасно із цим зазначимо виникнення ефекту індукції такого стилю поведінки на інші суб’єкти господарювання. Менш потужні групи, окремі суб’єкти господарювання перейняли метод роботи ФПГ на рівні впливу на окремі відомства. Ми можемо спостерігати лобіювання окремих проектів енергоефективності окремими підприємствами. Для прикладу, спроби лобіювання отримання коштів державного бюджету, у тому використовуючи формальну рамку Комплексної державної програми України з енергозбереження на закупівлю котлів, компресорів, освітлювальних ламп тощо, видаючи це за проекти енергозбереження. Наголосимо, мова не іде про заперечення енергозберігаючого ефекту впровадження цих технологій (вся нова техніка дає цей ефект!), ми лише говоримо про просту відсутність конкурентності та підтвердженої переваги обладнання. Іншими словами чіткого, однозначного, зрозумілого пояснення чому обладнання однієї фірми купується органами виконавчої влади за державні кошти, а обладнання іншої фірми ні, немає. Все зводиться до можливості пролобіювати проект у бюджетному процесі, а потім отримати підтримку у відомстві в рамках тендерних процедур.

Така ситуація створила особливе відношення працівників органів влади до відвідувачів-підприємців. Думаю не помилюсь, якщо стверджуватиму, що перша думка, яка виникає у службовця при розмові з відвідувачем є: „Чи не шукаєш варіант отримання державного замовлення?” Подальший розвиток подій не будемо аналізувати. Лише зазначимо, що така ситуація створює наступні наслідки:

посадові особи все більше стають орієнтовані на сильні та потужні ФПГ (захистять, простіше працювати, нижча імовірність неефективної реалізації проектів малими фірмами);

посадові особи все менше звертають увагу на пропозиції різних „громадських слухань”, звернень громадян, підприємців (немає сенсу, та й дуже часто некваліфіковані пропозиції);

закріплюється система прийняття неконкретних програм та боротьби відомств за перерозподіл бюджетних видатків (незважаючи на принцип розмежування функцій!) та закріплення „галузевого” принципу програм (видатки бюджету плануються ”на відомство”);

загальне зростання впливу державних службовців на політику держави у різних сферах.

Таким чином, проголошення (і формальне здійснення) Кабінетом Міністрів України та Президентом України зниження надмірного регулювання економічних відносин не дасть ніякого ефекту, поки не будуть встановленні прозорі правила формування управлінських рішень під контролем громадськості.

При цьому ми спостерігаємо, якусь зачаровану поведінку, як державних службовців, так і суспільства. При проведенні громадських заходів, чомусь скочуємось до часткових питань, до наслідків, а про концептуальні підходи щодо політики енергоефективності не говориться. На громадських слуханнях з питань енергоефективності 8 лютого 2006 р., ініційованих прем’єр-міністром України, говорили переважно про конкретні технології, а не про функції та повноваження Національного агентства з енергоефективності. Не обговорювались також принципи політики енергоефективності та підходи до розробки змін до Комплексної державної програми України з енергозбереження. Хоча саме через публічне обговорення цих принципів, їх узгодження з інтересами суб’єктів господарювання можливо закласти здорову базу всієї діяльності держави з реалізації політики енергозбереження.

Відзначимо і другу тенденцію щодо врахування інтересів „споживачів” енергії. Виділимо частину суспільства, що не входить в групу впливу ФПГ (зокрема, власники, працівники, їх сім’ї, причетні до них державні службовці), яка може реально впливати на процеси прийняття управлінських впливів. Ця група суспільства складається із малих та середніх підприємств, є досить чисельною і потенційно може впливати на прийняття рішень. У той же час вона володіє якоюсь хворобливою залежністю від влади, небажання вимагати формування прозорих, стабільних правил гри, незрозумілою відсутністю бажання об’єднавшись ініціювати, розробити та пролобіювати прийняття необхідних управлінських рішень.

Переважна більшість малих та середніх фірм „споживачів” енергоресурсів та фірм виробників (постачальників) енергоефективних технологій, розуміють необхідність формування чітких, прозорих правил гри, проте віддають перевагу самостійним спробам лобіювання своїх інтересів в органах влади, переважно програючи потужним ФПГ (причини описані вище). У результаті досить часто приходиться чути висловлення розчарування у тому чи іншому відомстві, чи конкретному службовці щодо їх неспроможності впровадити ту чи іншу ”надзвичайно” (!?) енергозберігаючу технологію чи проект. Причому, переважно таке незадоволення обумовлюється простою причиною, а саме неотриманням бюджетного фінансування.

На конференціях, слуханнях, круглих столах після реклами своїх енергозберігаючих розробок постійно іде друга хвиля обговорення-дискусій, що полягає в критиці влади (яка не змогла розробити необхідний нормативно-правовий акт, що допоміг би реалізувати їх пропозиції), яка змінюється наступною і останньою хвилею запитування всіх і вся: „Хто ж буде розробляти такі необхідні для розвитку нашого бізнесу законодавчі акти?” Після цього все завершується, і учасники, до наступного зібрання, з новими зусиллями та натхненням здійснюють процес відвідування відомств з очікуванням державних замовлень.

Думається, що це є перехідним явищем. Будемо сподіватись, що незабаром з’явиться достатня, критична маса підприємців (малих та середніх), які покинуть цей процес бродіння по відомствам, і об’єднавшись, вирішать стати самостійним гравцем на ринку „розроблення правил гри”. Мається на увазі формування спілки, громадської організації, асоціації, тощо, яка не пожаліє частини свої ресурсів, своїх зусиль, своєї душі на організацію групи фахівців, фінансування розробки ряду законодавчих актів, лобіюванням цих актів в органах влади та контроль за діями посадових осіб з прийняття та дотримання встановлених цими актами правил гри. Впевнений, що такі люди уже є, і їх стає дедалі більше. Поділюся своїм задоволенням від знайомства із одним із цих людей.

У 2003 році Держкоменергозбереження проводив разом із однією облдержадміністрацією спільну акцію. Після офіційного проведення акції, розпочалась частина доопрацювання рішення, у якій бажали взяти участь представники (керівники) ряду підприємств, які виготовляють енергозберігаючі технології (висловимо припущення, - якось вийти на держзамовлення!). Зважаючи на іншу програма заходів, я не брав участі у процесі доопрацювання. Через деякий час, до мене приєднався один із тих керівників підприємств. На запитання: „А чому Ви не „там”?”, - я отримав відповідь, яка приємно вразила: „Не бажаю брати участь у такому процесі розвитку бізнесу! Моя продукція і без цього знайде своїх споживачів!”. Звичайно, підприємець так і не отримав економічного ефекту від такої співпраці із відомствами, тим не менш, на сьогодні він розширив своє виробництво, ряд технологій передав для виробництва іншими підприємствами, сам фінансує наукові розробки (залучає наукові інститути), і до цього часу його інтерес до органів влади полягає у розробці лише прозорих правилах гри.

На жаль, явного, чіткого бажання сприяти розробці та лобіюванні цих правил гри, він ще не висловив, однак, думається, що це справа часу. Впевнений, є й інші підприємці, які теж думають, діють так само і готові до реальних кроків та рішучих дій. Ну що ж, у чому справа? Чому малі та середні підприємці не об’єднають свої зусилля для лобіювання загальних правил гри та недопущення визначального впливу ФПГ? Невже кожний окремий підприємець сподіваються, що він самостійно ”переграє” ФПГ та здобуде бажані преференції від влади?

Переходячи до заключної частини варто зазначити, що подібна ситуація є викликом для всього суспільства і не лише у сфері реалізації державної політики енергоефективності. Для забезпечення подальшого розвитку країни ми маємо забезпечити більш ефективну роботу системи державного управління. Необхідно поставити під контроль та зорієнтувати діяльність потужних сил впливу на благо суспільства, активізувати діяльність та посилити роль малих та середніх підприємств при прийнятті державних управлінських рішень, забезпечити вплив громадськості на ефективність здійснення державного управління.

З точки зору реалізації державної політики енергоефективності можливо запропонувати ряд механізмів, які узгоджуються із цими загальними завданнями. Виходимо з того, що органи державної влади мають навчитись працювати і враховувати інтереси суб’єктів господарювання загалом та ФПГ зокрема та, при цьому, поставити під контроль громадськості діяльність цих суспільних груп. Немає сенсу боротись із ФПГ, оскільки у тій чи іншій формі вони будуть завжди, і завжди будуть впливати на рішення влади, питання лише, яким чином ці рішення будуть відображатись на інтересах решти суспільства.

У зв’язку з чим доцільно дещо змінити підходи до формування програм енергозбереження (Комплексної державної програми енергозбереження), зокрема побудувати її з двох блоків. Перший блок має стати організаційним, тобто передбачати алгоритмізацію дій системи органів влади з встановлення цілей політики енергоефективності, визначення інтересів суб’єктів господарювання та можливостей включення цих інтересів у механізми державного управління у сфері енергоефективності. Мова іде про відображення реальної ситуації у суспільстві та інтересів суб’єктів господарювання різних форм власності у нормативно-правових актах регламентування діяльності з реалізації енергозберігаючих проектів.

Для прикладу, на даний момент необхідне законодавче регламентування створення та діяльності спеціалізованих енергосервісних компаній (ЕСКО); розроблення та контроль за дотриманням механізмів самофінансування проектів енергозбереження у бюджетній та комунальній сферах; уточнення методології тарифоутворення на послуги з енергопостачання комунальних підприємств; стимулювання впровадження новітніх енергозберігаючих технологій. Законодавчими актами необхідно створити правила гри щодо стимулювання суб’єктів господарювання до реалізації енергозберігаючих проектів, якими передбачити максимальне використання ринкової інфраструктури з метою зменшення необхідності звернення до органів влади, у тому числі для отримання бюджетних видатків. Таким чином, створиться ринок праці для малих та середніх підприємств, де вони зможуть на ринкових, конкурентних основах реалізовувати свої „надзвичайно” енергозберігаючі” проекти”.

Другий блок програми має стати формально переліком цільових програм енергозбереження, який може змінюватись у результаті їх виконання чи включення додаткових у разі суспільної потреби. Даний блок програми переважно буде орієнтуватись на реалізацію цільових проектів за окремими галузями, об’єктами чи технологіями (модернізація металургії, впровадження енергозберігаючих компресорів на шахтах, реконструкція котелень бюджетних установ, заміна вікон у житлових будинках) та потребуватиме затвердження суспільних видатків на законодавчому рівні (оподаткування, амортизація, бюджетні видатки тощо). Безумовно це потребуватиме значних зусиль для узгодження та лобіювання цих програм, однак, саме цим і займаються зараз ФПГ, проте у рамках неконкретних, розмитих програм. Можливо варто використати їх потенціал для розробки цільових програм, їх прийняття та реалізації, зв’язавши ФПГ окремими зобов’язаннями у рамках добровільних угод між урядом та підприємствами. Такий механізм досить широко застосовується у країнах ЄС.

Неможливо оминути ще один виклик суспільству та органам державної влади у сфері енергоефективності, який теж пов’язаний із загальним станом управлінської культури і таким чином не є специфікою лише політики енергоефективності. Цей виклик стосується відсутності стратегії дій з реалізації політики. Мало того, що існує нерозуміння щодо змісту діяльності у сфері енергоефективності, цілей управлінських впливів, методів та засобів здійснення управління спостерігається відсутність стратегії в управлінських діях. Постійно виникають „не передбачені” проблеми, що потребують „термінового” вирішення, постійно необхідно „вжити заходів та доповісти про ліквідацію проблеми до 11.00 вчорашнього дня”, постійно немає часу продумати управлінські впливи, а ті хто наполягає на поступовій та планомірній діяльності без „героїчних та термінових” вирішень проблем виглядають неробами. У якості прикладу такої ситуації, кожен може навести випадки із своєї практичної діяльності.

На загальнодержавному рівні, зважаючи на все вищесказане, це виливається у реалізацію якихось „надзвичайно енергозберігаючих” проектів чи програм, які дуже гарно „звучать” та відображають кон’юнктуру часу. Здається вся наша діяльність не виходить із крайностей. „Недопустимо децентралізації теплопостачання” – Після Алчевська „Дайош окремий котел у кожну квартиру! (Програма „Рідний дім”). „Недопустимо надання податкових пільг (пільгових кредитів) для реалізації енергозберігаючих проектів” – „Дайош пільгове оподаткування продажу „енергозберігаючих” побутових електроприладів” (зареєстрований у лютому 2006 року у ВР законопроект). Може тепер основна увага політики енергоефективності зосередиться лише на синтетичному газі? А політика енергозбереження на переорієнтування до електроопалення? При цьому проходження чи не проходження тієї чи іншої ідей, за існуючої управлінської культури, залежить лише від напористості прихильників відповідної позиції. Мова не іде про те, що ці пропозиції не вірні, не мають раціонального зерна. Мова іде про принцип!

Як справитись із цим викликом? Мабуть у кожного свій рецепт, який справді є хорошим.

Можливо окремо доцільно запровадити механізм контролю громадськості за діяльністю органів державної влади через запровадження періодичного звітування уряду щодо реалізації політики енергоефективності у рамках Національної доповіді. Запровадження періодичних національних доповідей з реалізації політики, має забезпечити збереження у пам’яті суспільства попередніх дій органів державної влади з реалізації політики (незважаючи на ротацію влади), що має у часі відображати етапи реалізації політики, описувати досягнуті результатів, виявлені проблеми і способи їх вирішення та досягнення, обґрунтовувати і становити завдання на наступний етап реалізації політики.

Можна запропонувати і ряд інших механізмів управління, можна запропонувати різні підходи до здійснення управлінських рішень, можна дискутувати і деталізувати конкретні законодавчі акти, однак це є наступним, завтрашнім кроком, які здійснять фахівці. У даній же публікації ставилась мета визначення викликів сучасності у сфері енергоефективності, здійснення постановки проблем та стимулювання до дій, і лише окреслити напрями вирішення цих проблем. А далі справа за нами!

Источник: http://www.is.svitonline.com/sukhodolya