Энергетика. Пріоритетним напрямом роботи Держнаглядохоронпраці України залишається вугільна галузь ТЕКСТИ НЕВИГОЛОШЕНИХ ВИСТУПІВ

МОСТОВИЙВ.М., заступник голови Державного комітету України з нагляду за охороною праці. Пріоритетним напрямом роботи Держнаглядохоронпраці України залишається вугільна галузь. Умови роботи підприємств вугільної промисловості України, серед яких нараховується близько 200діючих шахт, відрізняються високим рівнем небезпеки: близько 90% шахт — газонебезпечні, 35% — небезпечні через раптові викиди вугілля, породи та газу, 70% — небезпечні через вибухи вугільного пилу, 30% — небезпечні через самозаймання вугілля. Промислово-виробничі фонди вугледобувних підприємств спрацьовані в середньому на 65–70%. Останніми роками у вугільній галузі намітилась позитивна тенденція зниження рівня аварійності та виробничого травматизму. Тільки за 2000–2004роки більш ніж у 2рази знизився рівень загального травматизму (з 19682випадків до 919 , у півтора разу — смертельного (з 316випадків до 20 при обсягах видобутку вугілля 80 млн т. Проте динаміка зниження рівня аварійності та виробничоготравматизму, що спостерігається у вугільній промисловості України, не в повній мірі відбиває фактичний стан промислової безпеки. Щорічно на вугільних підприємствах галузі відбуваються тисячі інцидентів (відмовлень чи ушкоджень технічних пристроїв, відхилень від режимів технологічного процесу), що призводять допростою виробництва та втрат вугільної продукції і є, по суті, провісниками можливих аварій. Стан справ у сфері забезпечення безпеки в галузі залишається складним. Лише в 2004році органами Держнаглядохоронпраці України було виявлено і запропоновано до усунення понад 720тис. порушень вимог безпеки праці, а за 5місяців поточного року — на 5% більше, ніж за відповідний період минулого року. Через загрозу виникнення аварійних ситуацій ізагибелі людей було призупинено понад 40тис. робіт і об’єктів. У ситуації, що характеризується значною зношеністю основних фондів, недостатністю надійних сучасних технологічних систем і засобів захисту, низьким рівнем кваліфікації виробничого персоналу, очевидна необхідність збереження та подальшого вдосконалення і підвищення ефективності функціонування діючої комплексної системи здійснення та експертно-технічного забезпечення гірничого нагляду і державного управління охороною праці. Лише за цієї умови можливе подальше посилення впливу на роботодавців у питаннях забезпечення промислової безпеки навугільних підприємствах і набуття тенденцією зниження рівня аварійності та виробничого травматизму незворотного характеру.Через те комітет підтримує пропозицію народного депутата України Ю.Звягільського про збереження Держнаглядохоронпраці України як центрального органу виконавчої влади. Незавершеність структурних реформ у вугільній галузі негативно позначилась на стійкості системи державного управління галуззю. Тільки за 14років (1991–200 чотири рази змінювався статус центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належала вугільна промисловість. Урешті його статус був знижений з рівня профільного міністерства до рівня департаменту у складі Мінпаливенерго України. Постійний процес реструктуризації негативно впливає на виконання державних та галузевих програм. Зокрема, лише частково виконується Програма підвищення безпеки праці на вугільних шахтах, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 6липня 2002року №939, і її складова — Комплексна програма дегазації вугільних пластів. Комітет позитивно сприймає підготовку проекту указу Президента України щодо поновлення Міністерства вугільної промисловості. У процесі реструктуризації вугільної галузі постає ряд питань, що потребують свого вирішення, наприклад ліквідація деяких шахт. На різних стадіях ліквідації перебувають 112вугільних підприємств. Завершена фізична ліквідація на 57шахтах і одному розрізі, а з реєстру діючих підприємств вилучено лише 6шахт. Цезумовлено тим, що на цих підприємствах не виконані заходи щодо екології та промислової безпеки, не до кінця розв’язані соціальні та інші проблеми. На думку комітету, необхідно прийняти закон щодо порядку ліквідації вугільних підприємств. Щорічно смертельний травматизм унаслідок вибухів метану становить 10–30% у загальній структурі смертельного травматизму шахтарів. З огляду на це на сьогодні немає більш актуального завдання, ніж запобігання вибухам метану на шахтах. Розв’язання цієї проблеми неможливе без прийняття нестандартних рішень, впровадження новітніх наукових розробок, насамперед широкомасштабних передових технологій комплексної дегазації вугільних пластів. Щодо вугільної галузі немає єдиної науково-технічної політики, спрямованої на комплексний підхід до освоєння виробничих потужностей шахт, ефективного використання запасів, будівництва нових і реконструкції діючих вугільних підприємств, розроблення і впровадження проектів дегазації вугільних пластів тощо. Для запобігання виникненню аварій на вугільних підприємствах необхідно кардинально змінити філософію роботи вугільних підприємств. У всьому світі дегазація використовується як основний спосіб підвищення техногенної безпеки і її обсяги нарощуються щорічно. Вугільні родовища слід розглядати як газовугільні, уяснивши, що газ метан — така ж корисна копалина, енергоносій. Замість боротьби із цим газом слід застосовувати передову технологію його вилучення та ефективного використання. Настав час, коли ще на стадії проектування паралельно із вуглевидобуванням слід передбачати технічні рішення щодо вилучення тавикористання метану. Таку програму вже розпочали успішно реалізовувати за підтримки Держнаглядохоронпраці на шахтах ім.Засядька, “Красноармійська-Західна”. Уже є певний позитивний досвід, який можна впроваджувати на інших шахтах. На наш погляд, назріло питання концентрації в єдиному центрі наукових сил галузевої науки, що сприятиме тому, щоб нерозпорошувалися, а раціонально використовувалися як науковий потенціал, так і кошти, які виділяються урядом для розвитку науки. Як показує аналіз, серед основних причин високого рівня виробничого травматизму на більшості підприємств вугільної промисловості лишаються низький рівень підготовки спеціалістів ікерівників, велика плинність кадрів, часта зміна керівників шахт ідільниць, несвоєчасне та неякісне їх навчання. Однією з болючих проблем у вугільній галузі є несвоєчасне або формальне проведення медичних оглядів та професійного добору. На шахти приймаються особи, які мають хронічні захворювання з протипоказаннями для роботи в підземних умовах, прощо свідчать майже щоденні виклики “швидкої допомоги” до шахтарів із гострими серцево-судинними захворюваннями, епілепсією, гіпертонічною хворобою тощо. Незважаючи на те що увага Мінпаливенерго України неодноразово приверталася до недопустимості зволікання з організацією і проведенням медичних оглядів, низький рівень їх проведення, непрофесійний добір під час зарахування на підземні роботи, зазначена ситуація не стабілізується, а на окремих підприємствах погіршується. На критичне становище з проведенням власниками медоглядів звернула увагу й Генеральна прокуратура України в ході перевірки дотримання вимог Закону України про охорону праці. Ураховуючи викладене, Держнаглядохоронпраці України пропонує у констатуючій частині проекту Рекомендацій парламентських слухань зазначити складний стан справ у сфері забезпечення безпеки у вугільній галузі та існуючі проблеми і фактори ризику, а рекомендацію стосовно підвищення безпеки праці викласти в такій редакції: “Підвищення безпеки праці та рівня захисту гарантій прав працівників галузі на охорону праці шляхом збереження Державного комітету України з нагляду за охороною праці як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом та наділення його додатковими повноваженнями технологічного нагляду для подальшого вдосконалення і підвищення ефективності функціонування діючої комплексної системи здійснення та експертно-технічного забезпечення державного гірничого нагляду і державного управління охороною праці”. НИКИТОРОВИЧА.В., президент зовнішньоекономічної асоціації “Новосвіт”. В последние десятилетия в мире наблюдается устойчивый и повсеместный интерес к малым ГЭС и другим возобновляемым источникам, вызванный в первую очередь желанием международного сообщества снизить негативное влияние энергетики на окружающую среду. Пик строительства малых ГЭС в Украине пришелся на послевоенные годы. К концу 50-х годов в стране эксплуатировалось 956таких гидроэлектростанций. Однако рост концентрации производства электроэнергии накрупных гидравлических, тепловых, а затем и атомных электростанциях при пониженных экологических требованиях кэтому производству, заниженной стоимости топлива, привел кнеконкурентоспособности малых ГЭС. В таких условиях их достоинства не могли быть оценены всесторонне ни количественно, ни качественно. Поэтому на на данный моментшний день в Украине осталось работающих около 60 малых ГЭС. Рыночная система существенным образом изменила соотношение м. различными видами генерации, выдвинув на первый план не только экономические, но и экологические и социальные факторы. Возникла необходимость учета в полной мере этих факторов, подтверждаемая тенденциями развития мировой и отечественной энергетики, что привело к значительному увеличению капитальных затрат, особенно в тепловую и атомную генерации. В последние годы снизились уровни гарантий энергообеспечения потребителей централизованной системы вследствие ее возросшей подверженности неблагоприятным природным воздействиям, износа материальной части, оборудования идругих факторов. Постоянные затруднения в обеспечении энергетики энергоносителями вызывают потребность в повсеместном снижении еетопливной составляющей и уменьшении вредных выбросов ватмосферу. Эти обстоятельства заставляют в новых хозяйственных условиях по-новому посмотреть на малую гидроэнергетику, попытки решить проблемы которой безуспешно осуществляются вУкраине уже около 10 лет. К объектам малой гидроэнергетики относят электростанции мощностью до 20–30МВт. Условно малые ГЭС принято подразделять на микроГЭС (мощностью до 100кВт), миниГЭС (мощностью от 100 до 1000кВт) и малые ГЭС (мощностью от 1000 до30000кВт). Последняя официальная инвентаризация малых ГЭС вмасштабах всей страны проводилась в 1984–1985годах. Развитие рынков для более чистых и эффективных энергетических технологий играет ключевую роль в достижении оптимального баланса м. экономическим ростом и защитой окружающей среды. Необходимо использовать экологически чистую электроэнергию на базе существующих реконструированных и восстановленных малых ГЭС; поднять использование гидропотенциала Украины до уровня европейских стран, что даст принцип. возможность комплексно решать проблемы экологии, улучшения инфраструктуры сельских районов, экономичности дефицитного топлива, и существенно улучшить энергетическую безопасность страны. По данным института «Укргидропроект», Украина обладает весьма высоким гидропотенциалом: наряду с действующими малыми ГЭС есть около 107недействующих малых ГЭС, которые можно было бы восстановить и получить дополнительно 24МВт электрической мощности и увеличить выработку экологически чистой (“зеленой”) электроэнергии на 96млн кВт-ч в год. Строительство малых ГЭС на незарегулированных участках речек может быть экономически оправдано только при комплексном использовании водных ресурсов создаваемых водохранилищ. Так, в соответствии со Схемой рационального использования водных ресурсов бассейна реки Тиса, разработанной институтом “Укргидропроект” в 1993году, был рассмотрен вопрос производства электроэнергии на 33русловых и деривационных ГЭС общей установленной мощностью 400–600МВт сгодовой выработкой электроэнергии около 1600млнкВт-ч. Все это требует взвешенного подхода к работающим ГЭС, оказания помощи и поддержки предприятиям и организациям, которые берутся строить новые ГЭС. При этом нужно учитывать, что срок окупаемости средств на восстановленных и вновь построенных ГЭС приблизительно одинаков — от 7 до 11лет. Без сомнений, реализация гидроэнергетического потенциала малых речек Украины путем строительства новых и восстановления разрушенных малых ГЭС существенно повысит уровень энергообеспечения отраслей экономики, уменьшит объемы необходимого импорта органических видов топлива, улучшит экологическую обстановку в регионах страны. Опыт работы внешнеэкономической ассоциации «Новосвіт», которая эксплуатирует малые ГЭС, свидетельствует о том, что на на данный моментшний день практически все оборудование на малых ГЭС 50-летней давности, значит физически изношенное и морально устаревшее. В связи с этим возникает весьма много проблем сремонтом, восстановлением и подбором оборудования. Основные проблемы восстановления и эксплуатации малых ГЭС: отсутствуют документы по строениям, сооружениям, оборудованию и водным ресурсам; отсутствует серийное оборудование, поэтому практически каждая малая ГЭС требует индивидуального подхода и соответственно индивидуального заказа оборудования, а это дорого; большой срок (болем7лет) окупаемости вложенных средств при отсутствии механизма льготного кредитования (до 9% годовых, объем средств до 1млн долларов). В настоящее время наши коллеги по Ассоциации производителей электроэнергии на малых ГЭС восстанавливают Снятинскую ГЭС мощностью 800кВт в Ивано-Франковской области. Нами за период с 1998 по 2004год восстановлено 9 малых ГЭС. Идут работы по восстановлению так же двух малых ГЭС. Но средств для их восстановления не хватает. Учитывая, что внешнеэкономическая ассоциация “Новосвіт” уже использовала кредиты в размере 1,5млн гривен и подходит срок их возвращения, темпы восстановления малых ГЭС существенно замедлятся. Поэтому предприятия — производители электроэнергии намалых ГЭС ищут способы, как решить все поставленные задачи. Выход, по-моему, в том, чтобы: Первое. Освободить от налога на воду малые ГЭС до 20МВт, которые будут вводиться в строй с 1мая 2005года, сроком на 6лет (период окупаемости), тем болем, что этот налог по не совсем понятным причинам с 1января 2004года вырос на11,1% по сравнению с 2003 годом. Второе. Рассмотреть совместно с Министерством финансов Украины и Национальным банком Украины принцип. возможность кредитования производителей электроэнергии на малых ГЭС под залог имущества малых ГЭС с кредитной ставкой 10% годовых, которая на на данный моментшний день составляет 19–20%. Кроме финансовой, мы столкнулись с проблемой реализации выработанной электроэнергии в отдельных областях, другими словами, с проблемой доступа к электросетям. Как вы все хорошо понимаете, восстановить малую ГЭС ивыработать электроэнергию — это полдела. Главное — иметь принцип. возможность продать всю выработанную электроэнергию потребителю. Благодаря целенаправленной работе НКРЭ и “Энергорынка Украины” создана нормативная база, которая регулирует порядок работы и отпуска электроэнергии мизерными ГЭС (мощностью до20МВт). В мае 2004года эту проблему рассматривал и подкомитет по вопросам электроэнергетики профильного Комитета Верховной Рады Украины по вопросам топливно-энергетического комплекса, ядерной политики и ядерной безопасности. К сожалению, в законодательстве не создано стимулирующих мероприятий дляразвития малой гидроэнергетики, как это сделано в Латвии, Киргизии и других странах бывшего Советского Союза. Как показывает опыт, малым ГЭС не гарантирован доступ к электрическим сетям облэнерго, к сожалению, законодательно права производителей практически не защищены. Поэтому мы просим НКРЭ, “Энергорынок Украины” и Антимонопольный комитет оказать намподдержку в формировании правовой основы для работы производителей электроэнергии на малых ГЭС. для массового увеличения количества малых ГЭС в Украине необходимы: Первое. Решение вопросов кредитования для реконструкции и восстановления малых ГЭС при ставке не больше 9–10%, впротивном случае срок окупаемости превысит 10 лет. Второе. Отмена или значительное снижение налога на воду для вновь вводимых ГЭС, так как вода только проходит через турбину ГЭС и, если предприятие имеет каскад из нескольких малых ГЭС, оно платит по 3–4раза за одну и ту же воду. Такого налога нет ни в Литве, ни в Белоруссии, ни в Польше. Третье. Создание нормальных условий для работы с “Энергорынком”: производители должны иметь принцип. возможность продавать всю выработанную электроэнергию потребителям. Необходимы поддержка и помощь тем, кто работает, и уверенность в том, что вся выработанная электроэнергия будет куплена потребителями или собственниками электросети, на территории которой находится ГЭС. создав благоприятные инвестиционные условия для весьма сложного бизнеса, связанного со строительством и восстановлением малых ГЭС, мы получим принцип. возможность иметь дополнительно, по оценкам института “Укргидропроект”, до500МВт электрической мощности и вырабатывать около 1700млн кВт-ч электроэнергии в год за счет внутренних инвесторов и сэкономить 900 тыс. т угля в год. ПИШНИЙВ.М., депутат Запорізької обласної ради. Шановні учасники парламентських слухань! Запорізька область на сьогодні є найбільшим виробником електричної енергії в Україні. Енергетика Запорізького краю нараховує більш як 70років і робить свій внесок в сьогодення як флагман енергетичної галузі України. Перша гідроелектростанція “Дніпрогес”, перша найбільша заустановленими потужностями Запорізька теплова електростанція ВАТ“Дніпроенерго”, перша найбільша в Європі Запорізька АЕС ДП НАЕК „Енергоатом. За 2004рік електростанціями області було вироблено 51977,3млнкВт-год. електроенергії, а за п’ять місяців 2005року — 20318,8млнкВт-год., що на 7% менше порівняно звідповідним періодом 2004 року. Основними причинами зменшення товарного виробництва електроенергії є неповна завантаженість роботи Запорізької ТЕС— на 1/6 установлених потужностей та відсутність ліній видачі потужності Запорізької АЕС, що унеможливлює роботу всіх її шести енергоблоків в осінньо-зимовий період. Крім того, щодо Запорізької АЕС існують диспетчерські обмеження в разі роботи п'яти енергоблоків. У 2004році всіма споживачами Запорізької області було спожито 13952 млнкВт-год. електроенергії на суму 1758,3 млн гривень. Сплачено 1769,3 млнгривень, що становить 101% вартості відпущеної електроенергії, або на 2% більше, ніж у 2003 році. Наведені цифри свідчать, що Запорізька область споживає менше третини виробленої електроенергії та розраховується занеї більш як на 100%. В області сконцентровані потужні металургійний та машинобудівний комплекси. Їх розвиток та конкурентоспроможність насвітовому ринку нерозривно пов’язані з ціною за спожиту електроенергію. Так, Відкрите акціонерне товариство “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” (ЗАлК) є одним із найбільш енергоємних підприємств Запорізької області та єдиним в Україні виробником первинного алюмінію. Його середньомісячне споживання електроенергії перевищує 200 млнкВт-год. Ураховуючи основні напрями політики керівництва держави та Кабінету Міністрів України щодо соціально-економічного розвитку регіонів та України в цілому, вважаємо за необхідне створити умови для розвитку енергетичної, металургійної та машинобудівної галузей на інвестиційних засадах. Додаткове залучення потужностей Запорізької ТЕС та Запорізької АЕС для потреб енергоємних підприємств області створить можливість формування регіонального енергоринку (енергобіржі) з постачання та розрахунків за спожиту електроенергію за диференційованим тарифом на взаємовигідних умовах. У Запорізькій області такі напрацювання вже здійснювалися. Для стабілізації роботи та розвитку підприємств паливно-енергетичного комплексу області потрібно в подальшому вжити таких заходів. Щодо Дніпровської гідроелектростанції. У 2006році розпочати і у 2017році завершити другий етап реконструкції електростанції, під час якого відбудеться заміна обладнання. Це дасть можливість збільшити середньорічне виробництво електроенергії, міжремонтні періоди, а також значно скороти витрати на капітальні та поточні ремонти обладнання. Щодо ЗапорізькоїТЕСВАТ“Дніпроенерго”. Здійснити модернізацію тепломеханічного обладнання енергоблоків потужністю300МВт згідно з розробленим перспективним планом до2012року, реконструкцію та заміну обладнання ВРУ159-330, що вичерпало свій ресурс, до 2008року, відповідно до запланованих заходів запровадити автоматизовану систему управління електрофільтрами на блоках. Щодо ЗапорізькоїАЕСДПНАЕК“Енергоатом” Забезпечити повну видачу потужності в разі роботи шести енергоблоків шляхом реалізації проекту добудови лінії напругою 750кВ “Каховська” до 2008року, впровадити до 2007року заходи щодо забезпечення ефективної роботи ставка-охолоджувача, до 2008року реалізувати повною мірою заходи з підвищення безпеки роботи енергоблоків та забезпечити виконання програми щодо продовження експлуатації енергоблоків на термін до 50 років. Щодо ВАТ“Запоріжжяобленерго”. Впровадити надійне енергопостачання найбільш енергоємних промислових підприємств шляхом реконструкції діючих мереж, які тривалий час експлуатуються в зонах з інтенсивним забрудненням атмосфери, збудувати підстанцію 35/10кВ на підставі інтенсивного зростання навантажень електромережі в центрі міста Запоріжжя, виконати другий етап масштабного проекту підвищення надійності енергозабезпечення міста Бердянська та курортної зони, збудувати підстанцію35/10кВ “Степок” з урахуванням інтенсивного розростання селища міського типу Кирилівки та баз відпочинку на Федотовій косі. Щодо ВАТ“Запоріжгаз” та ВАТ“Мелітопольгаз”. Забезпечити подальший розвиток системи газопостачання шляхом заміни застарілих та прокладення нових розподільчих газових мереж, зростання експлуатаційних потужностей газового господарства. У разі внесення згаданих заходів до загальнодержавної програми додатково будуть надані техніко-економічні обґрунтування. РЕВЕНКОА.Д., перший заступник голови Кіровоградської обласної державної адміністрації. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте подякувати за те, що мені надано можливість висловити точку зору обласної державної адміністрації на ситуацію в паливно-енергетичному комплексі. Аналіз подій останнього часу свідчить про те, що саме в цій галузі зосереджені найболючіші проблеми сьогодення. Тому як для держави, так і для Кіровоградщини перспектива розвитку цієї галузі, вважаю, має бути пріоритетною. В області здійснюється розробка відкритим способом єдиного в Україні родовища бурого вугілля, яке є власним енергетичним ресурсом та сировиною для виробництва буровугільних брикетів, вуглелужних реагентів, гірського воску та інших важливих видів продукції. Крім цього, здійснюється розробка родовищ та видобування уранової руди, яка є сировиною для виготовленняпалива для атомних електростанцій. Без перебільшення, Кіровоградщину з цього погляду можна назвати буровугільним таурановим Донбасом. Водночас ситуація у вугільній промисловості області залишається складною. Причина цього полягає не стільки в діяльності конкретних підприємств, скільки в тому, що немає комплексного підходу до подальшого розвитку галузі та використання бурого вугілля, у тому числі як палива для ТЕС, на основі сучасних технологій його спалювання. Розв’язати дані проблеми була покликана програма “Українське вугілля”, затверджена у вересні 2001року. У цій програмі були визначені підприємства, які мали бути добудовані, реконструйовані, на яких мало відбутися технічне переоснащення, атакож були визначені необхідні для цього суми коштів. Проте в ході реалізації заходів, намічених у програмі, стало зрозуміло, що держава такої підтримки буровугільній галузі надати не може. У результаті розпочате в 1983році будівництво розрізу “Костянтинівський” кошторисною вартістю 475,5млнгривень не завершено. На цей об’єкт за 22роки виділено лише 240,2млнгривень, або 50,5%. Така сама доля і розрізу “Морозівський”. Практично було призупинено технічне переоснащення підприємств із виготовлення брикетів та теплоелектроцентралей. Насьогодні зношеність основних фондів теплоелектроцентралей перевищила 60%, брикетних фабрик — 80%, залізнично-транспортного обладнання — 86%. Як наслідок, протягом останніх п’яти років відбувалося щорічне падіння обсягів видобутку вугілля таінші негаразди в роботі названих підприємств. У результаті пошуку шляхів виходу з критичної ситуації, що склалася, частину підприємств Державної холдингової компанії “Олександріявугілля” у 2004році було передано в оренду. Проте від цього ситуація не поліпшилася. Зниження обсягів видобутку бурого вугілля та виробництва брикету продовжується, до того ж виникли проблеми із виплатою заробітної плати. 5квітня 2005року Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації розглянула стан справ, що склався у ДХК“Олександріявугілля”, і прийняла рішення, яким доручила Фонду державного майна України та його регіональному відділенню в Кіровоградській області розірвати договори оренди та забезпечити повернення орендованого майна державі. Нині позов про розірвання договору оренди розглядається всуді. Якщо орендарі виконають усі інвестиційні зобов’язання, умови договору оренди, погасять борги перед працівниками, бюджетом, енергетиками, вчасно сплачуватимуть орендну плату, оренда буде можливою, однак лише за умови, що підприємство буде об’єднане в одне ціле, а не розірване на шматки. Адже принципово ми не проти оренди — ми проти того, як вона здійснювалася минулого року, коли орендарі розібрали прибуткові підприємства, залишивши решту підприємств, що їх обслуговували, але не давали прибутку, напризволяще та ще й не розраховувалися з ними. Тобто ми стоїмо на тому, щоб орендарі в межах чинного законодавства та договірних відносин виконували належним чином зобов’язання, розвивали підприємства, забезпечували їх стабільну роботу, а працівники своєчасно отримували заробітну плату. Водночас держава та Міністерство палива та енергетики теж не повинні стояти осторонь від проблем виробництва, ціноутворення, дотування вугільної продукції. Це стосується підприємств усіх форм власності — і державних, і тих, які засновані на оренді державного майна, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2003 року №131 Для стабільної роботи в області є всі передумови. Розвідані та розроблені запаси вугілля, незначна глибина залягання пластів (від 40 до 100м) та їх потужність (8–12м), а також впровадження сучасних технологій спалювання бурого вугілля на діючих ТЕС надають значні перспективи розвитку буровугільного комплексу. У травні до обласної державної адміністрації надійшов проект Постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін допрограми “Українське вугілля”, у якому визначено подальшийрозвиток вугільної галузі до 2010року, проте фінансування підприємств буровугільного комплексу Кіровоградської області вданому проекті, на жаль, не передбачено. Зауважу, що ДХК“Олександріявугілля” є містоутворюючим підприємством, від роботи якого залежить не лише соціально-економічна ситуація вмісті, а й життєдіяльність самого міста Олександрії, адже на сьогодні загальна чисельність працюючих на підприємствах становить близько 7тис.осіб. Ураховуючи викладене, обласна державна адміністрація надала Міністерству палива та енергетики пропозиції у відповідних додатках до проекту Постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін до програми “Українське вугілля” все-таки передбачити у 2006–2010роках капітальні вкладення на будівництво іреконструкцію вугледобувних підприємств. Не можна лишити поза увагою і питання подальшого розвитку уранодобувної промисловості, яка є основою енергетичної безпеки держави. На території області розташовані два структурних підрозділи Східного гірничо-збагачувального комбінату: Інгульська та Смолінська шахти, які виконують роботи з видобутку уранової руди. На сьогодні в їхній діяльності постає проблема, пов’язана зпоступовим вичерпанням запасів руди та зменшенням вмісту урану в ній. За попередніми розрахунками, шахти можуть провадити виробничу діяльність ще протягом 10–12 років. Дана проблема може бути ефективно розв’язана шляхом будівництва підприємства з видобутку та первинного збагачення уранових руд на базі Новокостянтинівського родовища. Проект такого будівництва затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 червня 2000 року №25 Варто відмітити, що Новокостянтинівське родовище в енергетичному еквіваленті рівноцінне будівництву 29вугільних шахт продуктивністю 1,5млнт вугілля щорічно кожна. Уведення в експлуатацію цього підприємства на базі даного родовища дасть змогу, ураховуючи видобуток уранової руди на діючих шахтах Східного ГЗК, забезпечити потреби України в урані для ядерного палива, значно поліпшити соціально-економічний стан цього регіону, додатково створити більш як 1000робочих місць. Водночас за весь період будівництва Новокостянтинівськоїшахти з державного бюджету фактично надійшло лише 17,8млнгривень, або 1,3% необхідних 1356,0 млнгривень згідно з проіндексованим кошторисом будівництва. На нашу думку, дані капіталовкладення не відповідають вимогам часу, враховуючи те, що Україна нарощує потужності своїх атомних електростанцій, які є гарантом отримання дешевої електричної енергії та енергетичної безпеки держави. Вважаємо, що на об’єктах Новокостянтинівки щорічно необхідно освоювати не менш як 100млнгривень капітальних вкладень, що дасть можливість ввести об’єкти в терміни, встановлені проектною документацією. Відповідні пропозиції надані нами для врахування в Рекомендаціях нинішніх парламентських слухань. УМАНЕЦЬМ.П., голова науково-технічної ради Інституту глобальної економічної та енергетичної стратегії. Уважаемый председательствующий! Уважаемые народные депутаты и участники парламентських слушаний! Тема моего сообщения — состояние и перспективы развития электроэнергетики и, в частности, ее ядерной составляющей. Эта составляющая объективно является основой энергетической отрясли, и непризнание этого очевидного факта при разработке планов перспективного развития ужепринесло невосполнимый вред экономике. Пора признать, что ни украинские уголь, нефть, газ, гидроресурсы, ни нетрадиционные источники не составят в XXIвеке конкуренцию украинскому урану в сфере производства электроэнергии. на данный момент на уране вырабатывается 50%, а на угле —30% электроэнергии. Это закономерность, нарушать которую небезопасно. Нефти у нас нет, газа нет, гидроресурсы ограничены. Споридет о конкурентоспособности тепловой и атомной энергетики. Давайте хоть раз без лукавства и лоббизма подсчитаем себестоимость электроэнергии с учетом: для тепловых электростанций — объема ежегодных дотаций в угольную промышленность и стоимости будущих электростанций, соответствующих с позиции эксплуатации требованиям Киотского протокола; для атомных электростанций — затрат будущих периодов напереработку, хранение и захоронение РАО, на хранение ОЯТ, на снятие с эксплуатации АЭС. Расчеты не будут в пользу угля. Это и будет ответом навопрос, надо ли и в каком формате форсировать создание национального ядерно-топливного цикла. Опасно для энергетики, для экономики, для быта держать в зависимости от импорта 50% выработки электроэнергии, даже если источники пост * диверсифицированы. У нас достаточно урана, циркония, нержавеющей стали, мывладеем некоторым спектром передовых технологий, мы так же не окончательно разогнали профессионалов. У нас есть все для создания собственного ядерно-топливного цикла и прежде всего собственного ядерного топлива. Кстати, наши прогнозы оправдались, украинский уран стал конкурентоспособным на мировом рынке. Лимит времени на разработку бесконечных концепцийдавно исчерпан. Пора реализовать Постановление Кабинета Министров Украины от 6июня 2001года №634-8 об основных показателях создания ядерно-топливного цикла в Украине (редакция 2000года) и Соглашения м. Кабинетом Министров Украины, Правительством Республики Казахстан и Правительством Российской Федерации о содействии в развитии и деятельности ЗАО“Совместное украинско-казахстанско-российское предприятие по производству ядерного топлива”. Нерешенных задач ума, но их можно решить, если появится отсутствующий до сих пор фактор, который определяется как политическая воля, и решать их будет государственный орган, непосредственно подчиненный Премьер-министру Украины, анеотгороженный от него частоколом инстанций, зачастую некомпетентных. Существующая система управления энергетической отраслью, к которой нас с 1996года упорно вела так называемая административная реформа, больше всего устраивает тех, кому выгодно похоронить в Украине одну из самых значимых технологий ХХІвека — ядерную. ШЕВЦОВА.І., директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у місті Дніпропетровську. Одним із завдань Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у місті Дніпропетровську, який я представляю, є стратегія розвитку паливно-енергетичного комплексу та енергетична безпека країни. Виходячи з цього, ми беремо участь у розробленні енергетичної стратегії та у вирішенні окремих питань цього напряму. Серед них і стратегічні питання ядерної галузі країни, які мають важливе значення для нашого регіону. Значення ядерної енергетики для економіки країни загальновідоме: базова складова енергосистеми країни, забезпечує до50% потреб в електроенергії. Згідно з прогнозами така роль вітчизняної ядерної енергетики збережеться і на перспективу, щов цілому відповідає світовим тенденціям. Зростання уваги до ядерної енергетики у світі зумовлюється, по-перше, значним подорожчанням органічного палива та виснаженням його світових запасів, по-друге, принциповими перевагами атомної енергетики: висока концентрація енергії (1кг урану містить у 20тис. разів більше енергії, ніж така сама кількість вугілля); мінімальні викиди в атмосферу (2–6г СО2 на 1кВт-год., приблизно стільки ж СО2 виділяється в разі використання енергії вітру і сонця, що на два порядки нижче, ніж у разі використання вугілля, нафти або природного газу); мінімально шкідливий вплив на здоров’я людей (вплив на збільшення смертності від виробництва електроенергії на АЕС майже в 300разів нижчий порівняно з ТЕС, що працюють навугіллі, у розрахунку на 1ГВт (103МВт) потужності в рік). Суттєве зростання ядерних потужностей прогнозується вкраїнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону, уже з’являються заяви про ренесанс ядерної енергетики в США і навіть у деяких європейських країнах. Про наміри розгортання ядерної енергетики заявили Польща, Туреччина, Індонезія та В’єтнам. Тобто загальні завдання української ядерної енергетики відповідають світовим тенденціям, та до їх конкретної реалізації потрібно докласти ще немало зусиль. Мова йде про високотехнологічну, науко- і капіталоємну галузь, що має великий вплив на національну безпеку. Питання стратегії розвитку цієї галузі повинні бути предметом дослідження, вивчення, обговорення провідних академічних, науково-дослідних, проектно-конструкторських установ, суспільно-політичних організацій країни. Так, власне, і було під час розроблення останнього проекту Енергетичної стратегії країни, який поки що лишається незатвердженим. Рішення, які приймалися раніше, майже повністю не виконувалися. Як наслідок, на сьогодні у вітчизняній атомній енергетиці серед комплексу поточних проблем, зокрема забезпечення експлуатаційної безпеки блоків, спорудження сховищ, об’єкту “Укриття” тощо, є такі, що відносяться до розряду стратегічних іпотребують невідкладного розв’язання. Насамперед маються на увазі проблеми, пов’язані зі станом підприємств ядерно-паливного циклу (ЯПЦ) і продовженням ресурсу діючих ядерних блоків. Стосовно першої групи проблем, то ситуація всім відома. Комплексна програма створення ЯПЦ в Україні, яка була востаннє уточнена постановою Кабінету Міністрів у червні 2001року, передбачала розвиток власної атомної промисловості на базі успадкованих від Мінсередмашу підприємств у Дніпропетровській області, уранових шахт Кіровоградської області, наукової бази Харківського фізико-технічного та Дніпропетровського трубного інститутів. Проте ця програма, як і всі попередні, провалена через брак фінансування та недосконалість керівництва галуззю. Фактично зірвано освоєння Новокостянтинівського уранового родовища, унаслідок чого постає питання про можливість подальшого функціонування Східного гірничо-збагачувального комбінату (місто Жовті Води, Дніпропетровська область). Більше того, на грані банкрутства опинилися такі стратегічно важливі для України підприємства, як ДНВП“Цирконій” і ДП“Придніпровський гідрометалургійний завод” (містоДніпродзержинськ, Дніпропетровська область). Скрутним стало становище всіх підприємств—виконавців програми. Двосторонні україно-російські угоди щодо нарощування участі підприємств України в циклі виробництва ядерного палива, як правило, не виконуються. Виходячи з обставин, які на сьогодні склалися, варто зосередити зусилля і фінансові ресурси на виконанні етапів Комплексної програми створення ЯПЦ, спрямованих на задоволення довгострокових потреб не тільки внутрішнього, а й зовнішніх ринків. Ідеться про уранову і цирконієву промисловість. Розвиток уранового та цирконієвого виробництва та супутніх виробництв (гафнію тощо), які принципово базуються на новітніх технологіях, дасть змогу не тільки забезпечити національну ядерну енергетику паливом, а й розширити перспективи цієї галузі назовнішніх ринках, особливо враховуючи тенденцію зростання світових цін на цю продукцію та збільшення потреб у паливі. Регіон має можливості взяти на себе також виробництво прокату, комплектуючих та остаточну комплектацію тепловиділяючих збірок (ТВЗ). Треба також мати на увазі, що останнім часом у світі розгортаються процеси, пов’язані з посиленням жорсткості режиму ядерного нерозповсюдження, які можуть узагалі перекреслити плани щодо створення вітчизняного ЯПЦ. Якщо рішення стосовно неядерних країн, що мають наміри створити власні ЯПЦ, прийматимуться за станом де-факто, то позиції України за нинішнього стану справ можуть виявитися непереконливими. Тому свої прагнення перейти з розряду країн—постачальників сировини в ранг країн, що володіють передовими технологіями і виробляють конкурентоспроможну кінцеву продукцію, Україна повинна підкріплювати конкретними справами. Щодо питання продовження ресурсу діючих ядерних реакторів. Це дуже важливе питання, оскільки від його вирішення залежить, коли і в якій кількості буде потрібно введення нових блоків. Отже, в наступному десятиріччі (2010–2020роки) скінчаться проектні терміни експлуатації 12 з 15діючих українських ядерних блоків. На кожному блоці потрібно провести обстеження й отримати висновок щодо можливості продовження терміну, розробити план заходів, забезпечити фінансування (орієнтовно 10% ціни нового блоку) і проведення необхідного комплексу робіт (уСША провадяться роботи з продовження термінів експлуатації ядерних реакторів на 20 років). До інших стратегічних питань вітчизняної атомної енергетики, які потребують глибокого дослідження і широкого обговорення, ми відносимо: вибір типу (а скоріше, типів у цілях диверсифікації) нових реакторів і майданчиків під них; розв’язання проблеми поводження з відпрацьованим ядерним паливом тарадіоактивними відходами. Слід зазначити, що сьогодні розв’язанням аналогічних проблем переймаються практично всі країни світу, що мають атомну енергетику. Світове співтовариство об’єднує зусилля для їх розв’язання в рамках спільних проектів. Україна стоїть осторонь цих процесів. Сьогодні, на відміну від багатьох країн Східної Європи, не кажучи вже про високорозвинені країни, Україна не є учасником розроблення таких міжнародних ядерних проектів, як Міжнародний проект ядерного реактора (ІНПРО), Міжнародний термоядерний експериментальний реактор (ІТЕР), не є членом Європейського центру ядерних досліджень (ЦЕРН) і Міжнародного ядерного університету. Наслідком цього може стати втрата Україною в недалекому майбутньому нинішніх позицій в розробленні передових технологій і виробництві наукоємної продукції. Очевидно, що для розв’язання цих та інших проблем потрібно вдосконалити структуру управління вітчизняної атомної галузі. З цього приводу висловлювалися різні пропозиції, починаючи від корпоратизації та об’єднання всіх підприємств ЯПЦ. Однак усе це потребує напрацювань, належного обґрунтування таобговорення. Менш складним в організаційному сенсі, але не менш значимим для забезпечення національних інтересів, на нашу думку, було б створення Національного агентства (комітету) атомної промисловості з метою проведення єдиної державної політики вядерній сфері, включаючи розвиток ядерної енергетики (атомні реактори, паливо для АЕС, поводження з радіоактивними відходами, науковий супровід тощо), міжнародне співробітництво, атакож проблеми ядерного нерозповсюдження і боротьби зядерним тероризмом. Невідкладними завданнями також є недопущення ліквідації існуючих підприємств атомної промисловості регіону, активізація роботи Спільного українсько-казахстансько-російського підприємства з виробництва ядерного палива. ШУРМАІ.М.‚ член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Незважаючи на зниження енергоємності ВВП за останні роки, економіка України лишається однією з найбільш енергоємних у світі. За роки економічного зростання (1999–200 енергоємність ВВП України щорічно знижувалася майже на 5% і в 2004році досягла рівня 1989–1990років. Енергоємність ВВП України, навіть розрахована за паритетом купівельної спроможності, у 3,3разу вища, ніж енергоємність ВВП у країнах ЄС, на 53% вища, ніж енергоємність ВВП убагатому енергоресурсами Казахстані, і на 8% вища енергоємності ВВП Росії — країни, забезпеченої енергоресурсами. Характерно, що основним фактором зниження енергоємності української економіки за останні 5–6років було не поліпшення кінцевого використання енергії, а зменшення питомої ваги умовно постійних витрат енергії. На сьогодні цей ресурс практично вичерпаний, і подальше економічне зростання прямо залежить від активізації цілеспрямованої політики енергозбереження. Як відзначають експерти, на сьогодні державної політики енергозбереження немає. На їхню думку, Закон України про енергозбереження неадаптований до сучасних умов і тому практично не працює. Нової Комплексної програми енергозбереження дотепер не прийнято, так само як і Енергетичної стратегії України на період до 2030року. Крім цього, ліквідація Державного комітету України з енергозбереження також не сприяє розв’язанню вказаних проблем. Подібні адміністративні реорганізації значно обмежують можливість проводити повноцінну комплексну політику. За таких умов плани уряду довести до 2030року енергоємність ВВП України до нинішнього рівня енергоємності ВВП вєвропейських країнах поки що нереальні. Необхідна дієва законодавча підтримка Державної програми реформування, модернізації та розвитку комунальної енергетики України. Негайно потрібно розв’язувати проблеми, що склалися вгалузі комунальної енергетики більшості населених пунктів через недостатнє забезпечення паливно-енергетичними ресурсами об’єктів життєзабезпечення, соціальної сфери та бюджетних установ. У більшості житлово-комунальних господарств розбалансовані та некеровані окремі напрями функціонування комунальної енергетики України, а її сучасний стан оцінюється у цілому як кризовий з огляду на: граничну зношеність та моральне старіння основних виробничих фондів; падіння обсягів виробництва тепла ізміну структури теплопостачання; постійне зростання заборгованості споживачів; зростання питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів; зменшення можливостей підприємств у заміні фізично зношеного та морально застарілого обладнання, виконанні поточних та капітальних ремонтів; збільшення втрат при транспортуванні та розподілі тепла; брак коштів на впровадження енергозберігаючих заходів; незадовільний фінансовий стан та збитковість підприємств комунальної енергетики. Найбільшу частку в собівартості послуг тепло- і водопостачання становлять витрати на енергоносії (50–70%). Тарифи на житлово-комунальні послуги не забезпечують їх собівартості ісформовані без урахування низької платоспроможності більшості платників. Вивчення достовірності розрахунків тарифів засвідчує, що окремі надавачі послуг тепло- і водопостачання та водовідведення, з постачання електроенергії та газу включають в інші операційні витрати суми безнадійної дебіторської заборгованості, витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення, баз відпочинку, оплату путівок, шефську та благодійницьку допомогу, витрати на спортивні та інші соціальні заходи. Через незадовільний технічний стан основних засобів та обладнання, застарілі технології до 30–40% спожитих енергоресурсів витрачається марно. Не встановлено реальних стимулів їх збереження. Для розв’язання нагальних проблем енергозабезпечення таенергозбереження в містах, селищах, селах, покращення якості та здешевлення житлово-комунальних послуг необхідно терміново прийняти Державну програму реформування, модернізації та розвитку комунальної енергетики, визначивши фінансове забезпечення її виконання. Не сприяють покращенню стану в галузі паливно-енергетичного комплексу України високі ціни на енергоносії, що досягли критичної межі, а також діюча тарифна політика, відсутність зацікавленості підприємств—виробників послуг у скороченні їх енергоємності та поступовому здешевленні продукції. На формування цін на енергоносії негативно впливає наявність великої кількості посередників між підприємствами-виробниками та споживачами послуг. Енергетична безпека є невід’ємною складовою економічної інаціональної безпеки, тому процеси, що відбуваються у сфері енергетики, безпосередньо впливають на забезпечення захисту пріоритетних національних інтересів України, зокрема на створення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності; створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки; збереження і підвищення науково-технологічного потенціалу; досягнення національної злагоди, політичної й соціальної стабільності в суспільстві. Усе це необхідно враховувати при визначенні перспектив розвитку паливно-енергетичного комплексу України поряд із такими традиційними аспектами, як світові тенденції щодо перспектив енергозабезпечення, досягнення в галузі науки і новітніх технологій, можливості використання альтернативних джерел енергії ітаке інше. Основними критеріями мають стати економічність ібезпека.