Промышленная резка бетона: rezkabetona.su
На главную  Теплоизоляция и экономия энергии 

ТЕКСТИ НЕВИГОЛОШЕНИХ ВИСТУПІВ

МОСТОВИЙВ.М., заступник голови Державного комітету України з нагляду за охороною праці. Пріоритетним напрямом роботи Держнаглядохоронпраці України залишається вугільна га­лузь. Умови роботи підприємств вугільної промисловості України, серед яких нараховується близько 200діючих шахт, відрізняються високим рівнем небезпеки: близько 90% шахт — газонебезпечні, 35% — небезпечні через раптові викиди вугілля, породи та газу, 70% — небезпечні через вибухи вугільного пилу, 30% — небез­печні через самозаймання вугілля. Промислово-виробничі фонди вугледобувних підприємств спрацьовані в середньому на 65–70%. Останніми роками у вугільній галузі намітилась позитивна тенденція зниження рівня аварійності та виробничого травма­тизму. Тільки за 2000–2004роки більш ніж у 2рази знизився рі­вень загального травматизму (з 19682випадків до 919 , у півто­ра разу — смертельного (з 316випадків до 20 при обсягах видобутку вугілля 80 млн т. Проте динаміка зниження рівня аварійності та виробни­чоготравматизму, що спостерігається у вугільній промисловості України, не в повній мірі відбиває фактичний стан промислової безпеки. Щорічно на вугільних підприємствах галузі відбуваються тисячі інцидентів (відмовлень чи ушкоджень технічних пристроїв, відхилень від режимів технологічного процесу), що призводять допростою виробництва та втрат вугільної продукції і є, по суті, провісниками можливих аварій. Стан справ у сфері забезпечення безпеки в галузі зали­шається складним. Лише в 2004році органами Держнагляд­охоронпраці України було виявлено і запропоновано до усунення понад 720тис. порушень вимог безпеки праці, а за 5місяців поточного року — на 5% більше, ніж за відповідний період минулого року. Через загрозу виникнення аварійних ситуацій ізагибелі людей було призупинено понад 40тис. робіт і об’єктів. У ситуації, що характеризується значною зношеністю основ­них фондів, недостатністю надійних сучасних технологічних сис­тем і засобів захисту, низьким рівнем кваліфікації виробничого персоналу, очевидна необхідність збереження та подальшого вдо­сконалення і підвищення ефективності функціонування діючої ком­плексної системи здійснення та експертно-технічного забез­печення гірничого нагляду і державного управління охороною праці. Лише за цієї умови можливе подальше посилення впливу на роботодавців у питаннях забезпечення промислової безпеки навугільних підприємствах і набуття тенденцією зниження рівня аварійності та виробничого травматизму незворотного харак­теру.Через те комітет підтримує пропозицію народного депутата України Ю.Звягільського про збереження Держнаглядохоронпраці України як центрального органу виконавчої влади. Незавершеність структурних реформ у вугільній галузі нега­тивно позначилась на стійкості системи державного управління галуззю. Тільки за 14років (1991–200 чотири рази змінювався статус центрального органу виконавчої влади, до сфери управ­ління якого належала вугільна промисловість. Урешті його статус був знижений з рівня профільного міністерства до рівня депар­таменту у складі Мінпаливенерго України. Постійний процес реструктуризації негативно впливає на виконання державних та галузевих програм. Зокрема, лише част­ково виконується Програма підвищення безпеки праці на вугіль­них шахтах, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 6липня 2002року №939, і її складова — Комплексна програма дегазації вугільних пластів. Комітет позитивно сприймає підготовку проекту указу Президента України щодо поновлення Міністерства вугільної промисловості. У процесі реструктуризації вугільної галузі постає ряд питань, що потребують свого вирішення, наприклад ліквідація деяких шахт. На різних стадіях ліквідації перебувають 112вугільних під­приємств. Завершена фізична ліквідація на 57шахтах і одному розрізі, а з реєстру діючих підприємств вилучено лише 6шахт. Цезумовлено тим, що на цих підприємствах не виконані заходи щодо екології та промислової безпеки, не до кінця розв’язані соціальні та інші проблеми. На думку комітету, необхідно прийняти закон щодо порядку ліквідації вугільних підприємств. Щорічно смертельний травматизм унаслідок вибухів метану становить 10–30% у загальній структурі смертельного травма­тизму шахтарів. З огляду на це на сьогодні немає більш актуаль­ного завдання, ніж запобігання вибухам метану на шахтах. Розв’язання цієї проблеми неможливе без прийняття не­стандартних рішень, впровадження новітніх наукових розробок, насамперед широкомасштабних передових технологій комплекс­ної дегазації вугільних пластів. Щодо вугільної галузі немає єдиної науково-технічної полі­тики, спрямованої на комплексний підхід до освоєння виробничих потужностей шахт, ефективного використання запасів, будів­ництва нових і реконструкції діючих вугільних підприємств, роз­роблення і впровадження проектів дегазації вугільних пластів тощо. Для запобігання виникненню аварій на вугільних підприєм­ствах необхідно кардинально змінити філософію роботи вугільних підприємств. У всьому світі дегазація використовується як основ­ний спосіб підвищення техногенної безпеки і її обсяги наро­щуються щорічно. Вугільні родовища слід розглядати як газовугільні, уяснив­ши, що газ метан — така ж корисна копалина, енергоносій. Замість боротьби із цим газом слід застосовувати передову технологію його вилучення та ефективного використання. Настав час, коли ще на стадії проектування паралельно із вуглевидобу­ванням слід передбачати технічні рішення щодо вилучення тавикористання метану. Таку програму вже розпочали успішно реалізовувати за під­тримки Держнаглядохоронпраці на шахтах ім.Засядька, “Красно­армійська-Західна”. Уже є певний позитивний досвід, який можна впроваджувати на інших шахтах. На наш погляд, назріло питання концентрації в єдиному центрі наукових сил галузевої науки, що сприятиме тому, щоб нерозпорошувалися, а раціонально використовувалися як науко­вий потенціал, так і кошти, які виділяються урядом для розвитку науки. Як показує аналіз, серед основних причин високого рівня виробничого травматизму на більшості підприємств вугільної про­мисловості лишаються низький рівень підготовки спеціалістів ікерівників, велика плинність кадрів, часта зміна керівників шахт ідільниць, несвоєчасне та неякісне їх навчання. Однією з болючих проблем у вугільній галузі є несвоєчасне або формальне проведення медичних оглядів та професійного добору. На шахти приймаються особи, які мають хронічні захво­рювання з протипоказаннями для роботи в підземних умовах, прощо свідчать майже щоденні виклики “швидкої допомоги” до шахтарів із гострими серцево-судинними захворюваннями, епі­лепсією, гіпертонічною хворобою тощо. Незважаючи на те що увага Мінпаливенерго України неодноразово приверталася до недопустимості зволікання з орга­нізацією і проведенням медичних оглядів, низький рівень їх про­ведення, непрофесійний добір під час зарахування на підземні роботи, зазначена ситуація не стабілізується, а на окремих під­приємствах погіршується. На критичне становище з проведенням власниками медо­глядів звернула увагу й Генеральна прокуратура України в ході перевірки дотримання вимог Закону України про охорону праці. Ураховуючи викладене, Держнаглядохоронпраці України пропонує у констатуючій частині проекту Рекомендацій парла­ментських слухань зазначити складний стан справ у сфері забез­печення безпеки у вугільній галузі та існуючі проблеми і фактори ризику, а рекомендацію стосовно підвищення безпеки праці ви­класти в такій редакції: “Підвищення безпеки праці та рівня за­хисту гарантій прав працівників галузі на охорону праці шляхом збереження Державного комітету України з нагляду за охороною праці як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом та наділення його додатковими повноваженнями техно­логічного нагляду для подальшого вдосконалення і підвищення ефективності функціонування діючої комплексної системи здійс­нення та експертно-технічного забезпечення державного гірни­чого нагляду і державного управління охороною праці”. НИКИТОРОВИЧА.В., президент зовнішньоекономічної асоціації “Новосвіт”. В последние десятилетия в мире наблю­дается устойчивый и повсеместный интерес к малым ГЭС и дру­гим возобновляемым источникам, вызванный в первую очередь желанием международного сообщества снизить негативное влия­ние энергетики на окружающую среду. Пик строительства малых ГЭС в Украине пришелся на послевоенные годы. К концу 50-х годов в стране эксплуатиро­валось 956таких гидроэлектростанций. Однако рост концентрации производства электроэнергии накрупных гидравлических, тепловых, а затем и атомных электростанциях при пониженных экологических требованиях кэтому производству, заниженной стоимости топлива, привел кнеконкурентоспособности малых ГЭС. В таких условиях их до­стоинства не могли быть оценены всесторонне ни количественно, ни качественно. Поэтому на на данный моментшний день в Украине осталось работающих около 60 малых ГЭС. Рыночная система существенным образом изменила соот­ношение м. различными видами генерации, выдвинув на пер­вый план не только экономические, но и экологические и со­циальные факторы. Возникла необходимость учета в полной мере этих факторов, подтверждаемая тенденциями развития мировой и отечественной энергетики, что привело к значительному увели­чению капитальных затрат, особенно в тепловую и атомную генерации. В последние годы снизились уровни гарантий энерго­обеспечения потребителей централизованной системы вслед­ствие ее возросшей подверженности неблагоприятным природ­ным воздействиям, износа материальной части, оборудования идругих факторов. Постоянные затруднения в обеспечении энергетики энерго­носителями вызывают потребность в повсеместном снижении еетопливной составляющей и уменьшении вредных выбросов ватмосферу. Эти обстоятельства заставляют в новых хозяйственных условиях по-новому посмотреть на малую гидроэнергетику, по­пытки решить проблемы которой безуспешно осуществляются вУкраине уже около 10 лет. К объектам малой гидроэнергетики относят электростанции мощностью до 20–30МВт. Условно малые ГЭС принято подраз­делять на микроГЭС (мощностью до 100кВт), миниГЭС (мощ­ностью от 100 до 1000кВт) и малые ГЭС (мощностью от 1000 до30000кВт). Последняя официальная инвентаризация малых ГЭС вмасштабах всей страны проводилась в 1984–1985годах. Развитие рынков для более чистых и эффективных энерге­тических технологий играет ключевую роль в достижении оптимального баланса м. экономическим ростом и защитой окружающей среды. Необходимо использовать экологически чистую электро­энергию на базе существующих реконструированных и восста­новленных малых ГЭС; поднять использование гидропотенциала Украины до уровня европейских стран, что даст принцип. возможность комплексно решать проблемы экологии, улучшения инфраструк­туры сельских районов, экономичности дефицитного топлива, и существенно улучшить энергетическую безопасность страны. По данным института «Укргидропроект», Украина обладает весьма высоким гидропотенциалом: наряду с действующими ма­лыми ГЭС есть около 107недействующих малых ГЭС, которые можно было бы восстановить и получить дополнительно 24МВт электрической мощности и увеличить выработку экологически чистой (“зеленой”) электроэнергии на 96млн кВт-ч в год. Строительство малых ГЭС на незарегулированных участках речек может быть экономически оправдано только при комп­лексном использовании водных ресурсов создаваемых водохра­нилищ. Так, в соответствии со Схемой рационального использо­вания водных ресурсов бассейна реки Тиса, разработанной институтом “Укргидропроект” в 1993году, был рассмотрен воп­рос производства электроэнергии на 33русловых и дерива­ционных ГЭС общей установленной мощностью 400–600МВт сгодовой выработкой электроэнергии около 1600млнкВт-ч. Все это требует взвешенного подхода к работающим ГЭС, оказания помощи и поддержки предприятиям и организациям, которые берутся строить новые ГЭС. При этом нужно учитывать, что срок окупаемости средств на восстановленных и вновь построенных ГЭС приблизительно одинаков — от 7 до 11лет. Без сомнений, реализация гидроэнергетического потен­циала малых речек Украины путем строительства новых и восста­новления разрушенных малых ГЭС существенно повысит уровень энергообеспечения отраслей экономики, уменьшит объемы необходимого импорта органических видов топлива, улучшит эко­логическую обстановку в регионах страны. Опыт работы внешнеэкономической ассоциации «Новосвіт», которая эксплуатирует малые ГЭС, свидетельствует о том, что на на данный моментшний день практически все оборудование на малых ГЭС 50-летней давности, значит физически изношенное и морально устаревшее. В связи с этим возникает весьма много проблем сремонтом, восстановлением и подбором оборудования. Основные проблемы восстановления и эксплуатации малых ГЭС: отсутствуют документы по строениям, соору­жениям, оборудованию и водным ресурсам; отсутствует серийное оборудование, поэтому практически каждая малая ГЭС требует индивидуального подхода и соответственно индивидуального заказа оборудования, а это дорого; большой срок (болем7лет) окупаемости вложенных средств при отсутствии механизма льготного кредитования (до 9% годовых, объем средств до 1млн долларов). В настоящее время наши коллеги по Ассоциации произво­дителей электроэнергии на малых ГЭС восстанавливают Снятин­скую ГЭС мощностью 800кВт в Ивано-Франковской области. Нами за период с 1998 по 2004год восстановлено 9 малых ГЭС. Идут работы по восстановлению так же двух малых ГЭС. Но средств для их восстановления не хватает. Учитывая, что внешне­экономическая ассоциация “Новосвіт” уже использовала кредиты в размере 1,5млн гривен и подходит срок их возвращения, темпы восстановления малых ГЭС существенно замедлятся. Поэтому предприятия — производители электроэнергии намалых ГЭС ищут способы, как решить все поставленные задачи. Выход, по-моему, в том, чтобы: Первое. Освободить от налога на воду малые ГЭС до 20МВт, которые будут вводиться в строй с 1мая 2005года, сроком на 6лет (период окупаемости), тем болем, что этот налог по не совсем понятным причинам с 1января 2004года вырос на11,1% по сравнению с 2003 годом. Второе. Рассмотреть совместно с Министерством финансов Украины и Национальным банком Украины принцип. возможность кредито­вания производителей электроэнергии на малых ГЭС под залог имущества малых ГЭС с кредитной ставкой 10% годовых, которая на на данный моментшний день составляет 19–20%. Кроме финансовой, мы столкнулись с проблемой реализа­ции выработанной электроэнергии в отдельных областях, дру­гими словами, с проблемой доступа к электросетям. Как вы все хорошо понимаете, восстановить малую ГЭС ивыработать электроэнергию — это полдела. Главное — иметь принцип. возможность продать всю выработанную электроэнергию потре­бителю. Благодаря целенаправленной работе НКРЭ и “Энерго­рынка Украины” создана нормативная база, которая регулирует порядок работы и отпуска электроэнергии мизерными ГЭС (мощно­стью до20МВт). В мае 2004года эту проблему рассматривал и подкомитет по вопросам электроэнергетики профильного Комитета Верхов­ной Рады Украины по вопросам топливно-энергетического комп­лекса, ядерной политики и ядерной безопасности. К сожалению, в законодательстве не создано стимулирующих мероприятий дляразвития малой гидроэнергетики, как это сделано в Латвии, Киргизии и других странах бывшего Советского Союза. Как пока­зывает опыт, малым ГЭС не гарантирован доступ к электрическим сетям облэнерго, к сожалению, законодательно права производи­телей практически не защищены. Поэтому мы просим НКРЭ, “Энергорынок Украины” и Антимонопольный комитет оказать намподдержку в формировании правовой основы для работы производителей электроэнергии на малых ГЭС. для массового увеличения количества малых ГЭС в Украине необходимы: Первое. Решение вопросов кредитования для реконструк­ции и восстановления малых ГЭС при ставке не больше 9–10%, впротивном случае срок окупаемости превысит 10 лет. Второе. Отмена или значительное снижение налога на воду для вновь вводимых ГЭС, так как вода только проходит через турбину ГЭС и, если предприятие имеет каскад из нескольких малых ГЭС, оно платит по 3–4раза за одну и ту же воду. Такого налога нет ни в Литве, ни в Белоруссии, ни в Польше. Третье. Создание нормальных условий для работы с “Энергорынком”: производители должны иметь принцип. возможность про­давать всю выработанную электроэнергию потребителям. Необ­ходимы поддержка и помощь тем, кто работает, и уверен­ность в том, что вся выработанная электроэнергия будет куплена потребителями или собственниками электросети, на территории которой находится ГЭС. создав благоприятные инвестиционные условия для весьма сложного бизнеса, связанного со строитель­ством и восстановлением малых ГЭС, мы получим принцип. возможность иметь дополнительно, по оценкам института “Укргидропроект”, до500МВт электрической мощности и вырабатывать около 1700млн кВт-ч электроэнергии в год за счет внутренних инвес­торов и сэкономить 900 тыс. т угля в год. ПИШНИЙВ.М., депутат Запорізької обласної ради. Шановні учасники парламентських слухань! Запорізька область на сьогодні є найбільшим виробником електричної енергії в Україні. Енерге­тика Запорізького краю нараховує більш як 70років і робить свій внесок в сьогодення як флагман енергетичної галузі України. Перша гідроелектростанція “Дніпрогес”, перша найбільша заустановленими потужностями Запорізька теплова електро­станція ВАТ“Дніпроенерго”, перша найбільша в Європі Запорізька АЕС ДП НАЕК „Енергоатом. За 2004рік електростанціями області було вироблено 51977,3млнкВт-год. електроенергії, а за п’ять місяців 2005року — 20318,8млнкВт-год., що на 7% менше порівняно звідповідним періодом 2004 року. Основними причинами зменшення товарного виробництва електроенергії є неповна завантаженість роботи Запорізької ТЕС— на 1/6 установлених потужностей та відсутність ліній видачі потужності Запорізької АЕС, що унеможливлює роботу всіх її шести енергоблоків в осінньо-зимовий період. Крім того, щодо Запорізької АЕС існують диспетчерські обмеження в разі роботи п'яти енергоблоків. У 2004році всіма споживачами Запорізької області було спожито 13952 млнкВт-год. електроенергії на суму 1758,3 млн гривень. Сплачено 1769,3 млнгривень, що становить 101% вартості відпущеної електроенергії, або на 2% більше, ніж у 2003 році. Наведені цифри свідчать, що Запорізька область споживає менше третини виробленої електроенергії та розраховується занеї більш як на 100%. В області сконцентровані потужні металургійний та машино­будівний комплекси. Їх розвиток та конкурентоспроможність насвітовому ринку нерозривно пов’язані з ціною за спожиту електроенергію. Так, Відкрите акціонерне товариство “Запорізь­кий виробничий алюмінієвий комбінат” (ЗАлК) є одним із найбільш енергоємних підприємств Запорізької області та єдиним в Україні виробником первинного алюмінію. Його середньомісячне спожи­вання електроенергії перевищує 200 млнкВт-год. Ураховуючи основні напрями політики керівництва держави та Кабінету Міністрів України щодо соціально-економічного роз­витку регіонів та України в цілому, вважаємо за необхідне ство­рити умови для розвитку енергетичної, металургійної та машино­будівної галузей на інвестиційних засадах. Додаткове залучення потужностей Запорізької ТЕС та Запорізької АЕС для потреб енергоємних підприємств області створить можливість формування регіонального енергоринку (енергобіржі) з постачання та розрахунків за спожиту електро­енергію за диференційованим тарифом на взаємовигідних умовах. У Запорізькій області такі напрацювання вже здійснювалися. Для стабілізації роботи та розвитку підприємств паливно-енергетичного комплексу області потрібно в подальшому вжити таких заходів. Щодо Дніпровської гідроелектростанції. У 2006році розпо­чати і у 2017році завершити другий етап реконструкції електро­станції, під час якого відбудеться заміна обладнання. Це дасть можливість збільшити середньорічне виробництво електроенергії, міжремонтні періоди, а також значно скороти витрати на капі­тальні та поточні ремонти обладнання. Щодо ЗапорізькоїТЕСВАТ“Дніпроенерго”. Здійснити мо­дернізацію тепломеханічного обладнання енергоблоків потуж­ністю300МВт згідно з розробленим перспективним планом до2012року, реконструкцію та заміну обладнання ВРУ159-330, що вичерпало свій ресурс, до 2008року, відповідно до заплано­ваних заходів запровадити автоматизовану систему управління електрофільтрами на блоках. Щодо ЗапорізькоїАЕСДПНАЕК“Енергоатом” Забезпечити повну видачу потужності в разі роботи шести енергоблоків шляхом реалізації проекту добудови лінії напругою 750кВ “Кахов­ська” до 2008року, впровадити до 2007року заходи щодо забез­печення ефективної роботи ставка-охолоджувача, до 2008року реалізувати повною мірою заходи з підвищення безпеки роботи енергоблоків та забезпечити виконання програми щодо продов­ження експлуатації енергоблоків на термін до 50 років. Щодо ВАТ“Запоріжжяобленерго”. Впровадити надійне енер­гопостачання найбільш енергоємних промислових підприємств шляхом реконструкції діючих мереж, які тривалий час експлуа­туються в зонах з інтенсивним забрудненням атмосфери, збуду­вати підстанцію 35/10кВ на підставі інтенсивного зростання навантажень електромережі в центрі міста Запоріжжя, виконати другий етап масштабного проекту підвищення надійності енергозабезпечення міста Бердянська та курортної зони, збудувати підстанцію35/10кВ “Степок” з урахуванням інтенсив­ного розростання селища міського типу Кирилівки та баз відпо­чинку на Федотовій косі. Щодо ВАТ“Запоріжгаз” та ВАТ“Мелітопольгаз”. Забезпе­чити подальший розвиток системи газопостачання шляхом заміни застарілих та прокладення нових розподільчих газових мереж, зростання експлуатаційних потужностей газового господарства. У разі внесення згаданих заходів до загальнодержавної про­грами додатково будуть надані техніко-економічні обґрунтування. РЕВЕНКОА.Д., перший заступник голови Кіровоградської обласної державної адміністрації. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте подякувати за те, що мені надано можливість висловити точку зору обласної державної адміністрації на ситуацію в паливно-енергетичному комплексі. Аналіз подій останнього часу свідчить про те, що саме в цій галузі зосереджені найболючіші проблеми сьогодення. Тому як для держави, так і для Кіровоградщини перспектива розвитку цієї галузі, вважаю, має бути пріоритетною. В області здійснюється розробка відкритим способом єди­ного в Україні родовища бурого вугілля, яке є власним енерге­тичним ресурсом та сировиною для виробництва буровугільних брикетів, вуглелужних реагентів, гірського воску та інших важли­вих видів продукції. Крім цього, здійснюється розробка родовищ та видобування уранової руди, яка є сировиною для виготов­ленняпалива для атомних електростанцій. Без перебільшення, Кіровоградщину з цього погляду можна назвати буровугільним таурановим Донбасом. Водночас ситуація у вугільній промисловості області зали­шається складною. Причина цього полягає не стільки в діяльності конкретних підприємств, скільки в тому, що немає комплексного підходу до подальшого розвитку галузі та використання бурого вугілля, у тому числі як палива для ТЕС, на основі сучасних техно­логій його спалювання. Розв’язати дані проблеми була покликана програма “Україн­ське вугілля”, затверджена у вересні 2001року. У цій програмі були визначені підприємства, які мали бути добудовані, рекон­струйовані, на яких мало відбутися технічне переоснащення, атакож були визначені необхідні для цього суми коштів. Проте в ході реалізації заходів, намічених у програмі, стало зрозуміло, що держава такої підтримки буровугільній галузі на­дати не може. У результаті розпочате в 1983році будівництво розрізу “Костянтинівський” кошторисною вартістю 475,5млнгри­вень не завершено. На цей об’єкт за 22роки виділено лише 240,2млнгривень, або 50,5%. Така сама доля і розрізу “Морозівський”. Практично було призупинено технічне переоснащення підприємств із виготовлення брикетів та теплоелектроцентралей. Насьогодні зношеність основних фондів теплоелектроцентралей перевищила 60%, брикетних фабрик — 80%, залізнично-транс­портного обладнання — 86%. Як наслідок, протягом останніх п’яти років відбувалося щорічне падіння обсягів видобутку вугілля таінші негаразди в роботі названих підприємств. У результаті пошуку шляхів виходу з критичної ситуації, що склалася, частину підприємств Державної холдингової компанії “Олександріявугілля” у 2004році було передано в оренду. Проте від цього ситуація не поліпшилася. Зниження обсягів видобутку бурого вугілля та виробництва брикету продовжується, до того ж виникли проблеми із виплатою заробітної плати. 5квітня 2005року Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації розглянула стан справ, що склався у ДХК“Олександріявугілля”, і прийняла рішення, яким доручила Фонду державного майна України та його регіональному відділенню в Кіровоградській області розірвати договори оренди та забезпечити повернення орендованого майна державі. Нині позов про розірвання договору оренди розглядається всуді. Якщо орендарі виконають усі інвестиційні зобов’язання, умови договору оренди, погасять борги перед працівниками, бюджетом, енергетиками, вчасно сплачуватимуть орендну плату, оренда буде можливою, однак лише за умови, що підприємство буде об’єднане в одне ціле, а не розірване на шматки. Адже принципово ми не проти оренди — ми проти того, як вона здійснювалася минулого року, коли орендарі розібрали прибуткові підприємства, залишивши решту підприємств, що їх обслуго­вували, але не давали прибутку, напризволяще та ще й не роз­раховувалися з ними. Тобто ми стоїмо на тому, щоб орендарі в межах чинного законодавства та договірних відносин виконували належним чи­ном зобов’язання, розвивали підприємства, забезпечували їх стабільну роботу, а працівники своєчасно отримували заробітну плату. Водночас держава та Міністерство палива та енергетики теж не повинні стояти осторонь від проблем виробництва, ціноутво­рення, дотування вугільної продукції. Це стосується підприємств усіх форм власності — і державних, і тих, які засновані на оренді державного майна, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2003 року №131 Для стабільної роботи в області є всі передумови. Розвідані та розроблені запаси вугілля, незначна глибина залягання пластів (від 40 до 100м) та їх потужність (8–12м), а також впровадження сучасних технологій спалювання бурого вугілля на діючих ТЕС надають значні перспективи розвитку буровугільного комплексу. У травні до обласної державної адміністрації надійшов проект Постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін допрограми “Українське вугілля”, у якому визначено подаль­шийрозвиток вугільної галузі до 2010року, проте фінансування підприємств буровугільного комплексу Кіровоградської області вданому проекті, на жаль, не передбачено. Зауважу, що ДХК“Олександріявугілля” є містоутворюючим підприємством, від роботи якого залежить не лише соціально-економічна ситуація вмісті, а й життєдіяльність самого міста Олександрії, адже на сьогодні загальна чисельність працюючих на підприємствах стано­вить близько 7тис.осіб. Ураховуючи викладене, обласна державна адміністрація на­дала Міністерству палива та енергетики пропозиції у відповідних додатках до проекту Постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін до програми “Українське вугілля” все-таки перед­бачити у 2006–2010роках капітальні вкладення на будівництво іреконструкцію вугледобувних підприємств. Не можна лишити поза увагою і питання подальшого роз­витку уранодобувної промисловості, яка є основою енергетичної безпеки держави. На території області розташовані два структурних підрозділи Східного гірничо-збагачувального комбінату: Інгульська та Смолін­ська шахти, які виконують роботи з видобутку уранової руди. На сьогодні в їхній діяльності постає проблема, пов’язана зпоступовим вичерпанням запасів руди та зменшенням вмісту урану в ній. За попередніми розрахунками, шахти можуть прова­дити виробничу діяльність ще протягом 10–12 років. Дана проблема може бути ефективно розв’язана шляхом будівництва підприємства з видобутку та первинного збагачення уранових руд на базі Новокостянтинівського родовища. Проект такого будівництва затверджений розпорядженням Кабінету Міні­стрів України від 9 червня 2000 року №25 Варто відмітити, що Новокостянтинівське родовище в енер­гетичному еквіваленті рівноцінне будівництву 29вугільних шахт продуктивністю 1,5млнт вугілля щорічно кожна. Уведення в експлуатацію цього підприємства на базі даного родовища дасть змогу, ураховуючи видобуток уранової руди на діючих шахтах Східного ГЗК, забезпечити потреби України в урані для ядерного палива, значно поліпшити соціально-економічний стан цього регіону, додатково створити більш як 1000робочих місць. Водночас за весь період будівництва Новокостянтинів­ськоїшахти з державного бюджету фактично надійшло лише 17,8млнгривень, або 1,3% необхідних 1356,0 млнгривень згідно з проіндексованим кошторисом будівництва. На нашу думку, дані капіталовкладення не відповідають вимогам часу, враховуючи те, що Україна нарощує потужності своїх атомних електростанцій, які є гарантом отримання дешевої електричної енергії та енерге­тичної безпеки держави. Вважаємо, що на об’єктах Новокостянтинівки щорічно необхідно освоювати не менш як 100млнгривень капітальних вкладень, що дасть можливість ввести об’єкти в терміни, встанов­лені проектною документацією. Відповідні пропозиції надані нами для врахування в Реко­мендаціях нинішніх парламентських слухань. УМАНЕЦЬМ.П., голова науково-технічної ради Інституту глобальної економічної та енергетичної стратегії. Уважаемый председательствующий! Уважаемые народные депутаты и участ­ники парламентських слушаний! Тема моего сообщения — состоя­ние и перспективы развития электроэнергетики и, в частности, ее ядерной составляющей. Эта составляющая объективно является основой энергетической отрясли, и непризнание этого очевид­ного факта при разработке планов перспективного развития ужепринесло невосполнимый вред экономике. Пора признать, что ни украинские уголь, нефть, газ, гидро­ресурсы, ни нетрадиционные источники не составят в XXIвеке конкуренцию украинскому урану в сфере производства электро­энергии. на данный момент на уране вырабатывается 50%, а на угле —30% электроэнергии. Это закономерность, нарушать которую не­безопасно. Нефти у нас нет, газа нет, гидроресурсы ограничены. Споридет о конкурентоспособности тепловой и атомной энерге­тики. Давайте хоть раз без лукавства и лоббизма подсчитаем себестоимость электроэнергии с учетом: для тепловых электростанций — объема ежегодных дотаций в угольную промышленность и стоимости будущих электро­станций, соответствующих с позиции эксплуатации требо­ваниям Киотского протокола; для атомных электростанций — затрат будущих периодов напереработку, хранение и захоронение РАО, на хранение ОЯТ, на снятие с эксплуатации АЭС. Расчеты не будут в пользу угля. Это и будет ответом навопрос, надо ли и в каком формате форсировать создание национального ядерно-топливного цикла. Опасно для энергетики, для экономики, для быта держать в зависимости от импорта 50% выработки электроэнергии, даже если источники пост * диверсифицированы. У нас достаточно урана, циркония, нержавеющей стали, мывладеем некоторым спектром передовых технологий, мы так же не окончательно разогнали профессионалов. У нас есть все для создания собственного ядерно-топливного цикла и прежде всего собственного ядерного топлива. Кстати, наши прогнозы оправда­лись, украинский уран стал конкурентоспособным на мировом рынке. Лимит времени на разработку бесконечных концеп­цийдавно исчерпан. Пора реализовать Постановление Кабинета Министров Украины от 6июня 2001года №634-8 об основных показателях создания ядерно-топливного цикла в Украине (редак­ция 2000года) и Соглашения м. Кабинетом Министров Украины, Правительством Республики Казахстан и Правитель­ством Российской Федерации о содействии в развитии и дея­тельности ЗАО“Совместное украинско-казахстанско-российское предприятие по производству ядерного топлива”. Нерешенных задач ума, но их можно решить, если появится отсутствующий до сих пор фактор, который определяется как политическая воля, и решать их будет государственный орган, непосредственно подчиненный Премьер-министру Украины, анеотгороженный от него частоколом инстанций, зачастую некомпетентных. Существующая система управления энергетической от­раслью, к которой нас с 1996года упорно вела так называемая административная реформа, больше всего устраивает тех, кому выгодно похоронить в Украине одну из самых значимых технологий ХХІвека — ядерную. ШЕВЦОВА.І., директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у місті Дніпропетровську. Одним із завдань Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у місті Дніпропетровську, який я пред­ставляю, є стратегія розвитку паливно-енергетичного комплексу та енергетична безпека країни. Виходячи з цього, ми беремо участь у розробленні енергетичної стратегії та у вирішенні окре­мих питань цього напряму. Серед них і стратегічні питання ядер­ної галузі країни, які мають важливе значення для нашого регіону. Значення ядерної енергетики для економіки країни загаль­новідоме: базова складова енергосистеми країни, забезпечує до50% потреб в електроенергії. Згідно з прогнозами така роль вітчизняної ядерної енергетики збережеться і на перспективу, щов цілому відповідає світовим тенденціям. Зростання уваги до ядерної енергетики у світі зумов­люється, по-перше, значним подорожчанням органічного палива та виснаженням його світових запасів, по-друге, принциповими перевагами атомної енергетики: висока концентрація енергії (1кг урану містить у 20тис. разів більше енергії, ніж така сама кількість вугілля); мінімальні викиди в атмосферу (2–6г СО2 на 1кВт-год., приблизно стільки ж СО2 виділяється в разі використання енергії вітру і сонця, що на два порядки нижче, ніж у разі використання вугілля, нафти або природного газу); мінімально шкідливий вплив на здоров’я людей (вплив на збільшення смертності від виробництва електроенергії на АЕС майже в 300разів нижчий порівняно з ТЕС, що працюють навугіллі, у розрахунку на 1ГВт (103МВт) потужності в рік). Суттєве зростання ядерних потужностей прогнозується вкраїнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону, уже з’являються заяви про ренесанс ядерної енергетики в США і навіть у деяких європейських країнах. Про наміри розгортання ядерної енерге­тики заявили Польща, Туреччина, Індонезія та В’єтнам. Тобто загальні завдання української ядерної енергетики відповідають світовим тенденціям, та до їх конкретної реалізації потрібно докласти ще немало зусиль. Мова йде про високо­технологічну, науко- і капіталоємну галузь, що має великий вплив на національну безпеку. Питання стратегії розвитку цієї галузі повинні бути предметом дослідження, вивчення, обговорення провідних академічних, науково-дослідних, проектно-конструктор­ських установ, суспільно-політичних організацій країни. Так, влас­не, і було під час розроблення останнього проекту Енергетичної стратегії країни, який поки що лишається незатвердженим. Рішення, які приймалися раніше, майже повністю не виконувалися. Як наслідок, на сьогодні у вітчизняній атомній енергетиці серед комплексу поточних проблем, зокрема забезпечення експлуатаційної безпеки блоків, спорудження сховищ, об’єкту “Укриття” тощо, є такі, що відносяться до розряду стратегічних іпотребують невідкладного розв’язання. Насамперед маються на увазі проблеми, пов’язані зі станом підприємств ядерно-палив­ного циклу (ЯПЦ) і продовженням ресурсу діючих ядерних блоків. Стосовно першої групи проблем, то ситуація всім відома. Комплексна програма створення ЯПЦ в Україні, яка була востаннє уточнена постановою Кабінету Міністрів у червні 2001року, передбачала розвиток власної атомної промисловості на базі успадкованих від Мінсередмашу підприємств у Дніпропетровській області, уранових шахт Кіровоградської області, наукової бази Харківського фізико-технічного та Дніпропетровського трубного інститутів. Проте ця програма, як і всі попередні, провалена через брак фінансування та недосконалість керівництва галуззю. Фактично зірвано освоєння Новокостянтинівського урано­вого родовища, унаслідок чого постає питання про можливість подальшого функціонування Східного гірничо-збагачувального комбінату (місто Жовті Води, Дніпропетровська область). Більше того, на грані банкрутства опинилися такі стратегічно важливі для України підприємства, як ДНВП“Цирконій” і ДП“Придніпровський гідрометалургійний завод” (містоДніпродзержинськ, Дніпропет­ровська область). Скрутним стало становище всіх підприємств—виконавців програми. Двосторонні україно-російські угоди щодо нарощування участі підприємств України в циклі виробництва ядерного палива, як правило, не виконуються. Виходячи з обставин, які на сьогодні склалися, варто зосередити зусилля і фінансові ресурси на виконанні етапів Комплексної програми створення ЯПЦ, спрямованих на задово­лення довгострокових потреб не тільки внутрішнього, а й зовніш­ніх ринків. Ідеться про уранову і цирконієву промисловість. Розви­ток уранового та цирконієвого виробництва та супутніх вироб­ництв (гафнію тощо), які принципово базуються на новітніх техно­логіях, дасть змогу не тільки забезпечити національну ядерну енергетику паливом, а й розширити перспективи цієї галузі назовнішніх ринках, особливо враховуючи тенденцію зростання світових цін на цю продукцію та збільшення потреб у паливі. Регіон має можливості взяти на себе також виробництво прокату, комплектуючих та остаточну комплектацію тепловиділяючих збірок (ТВЗ). Треба також мати на увазі, що останнім часом у світі роз­гортаються процеси, пов’язані з посиленням жорсткості режиму ядерного нерозповсюдження, які можуть узагалі перекреслити плани щодо створення вітчизняного ЯПЦ. Якщо рішення стосовно неядерних країн, що мають наміри створити власні ЯПЦ, прийма­тимуться за станом де-факто, то позиції України за нинішнього стану справ можуть виявитися непереконливими. Тому свої праг­нення перейти з розряду країн—постачальників сировини в ранг країн, що володіють передовими технологіями і виробляють кон­курентоспроможну кінцеву продукцію, Україна повинна підкріп­лювати конкретними справами. Щодо питання продовження ресурсу діючих ядерних реакторів. Це дуже важливе питання, оскільки від його вирішення залежить, коли і в якій кількості буде потрібно введення нових блоків. Отже, в наступному десятиріччі (2010–2020роки) скін­чаться проектні терміни експлуатації 12 з 15діючих українських ядерних блоків. На кожному блоці потрібно провести обстеження й отримати висновок щодо можливості продовження терміну, роз­робити план заходів, забезпечити фінансування (орієнтовно 10% ціни нового блоку) і проведення необхідного комплексу робіт (уСША провадяться роботи з продовження термінів експлуатації ядерних реакторів на 20 років). До інших стратегічних питань вітчизняної атомної енерге­тики, які потребують глибокого дослідження і широкого обгово­рення, ми відносимо: вибір типу (а скоріше, типів у цілях дивер­сифікації) нових реакторів і майданчиків під них; розв’язання проблеми поводження з відпрацьованим ядерним паливом тарадіоактивними відходами. Слід зазначити, що сьогодні розв’язанням аналогічних проблем переймаються практично всі країни світу, що мають атомну енергетику. Світове співтовариство об’єднує зусилля для їх розв’язання в рамках спільних проектів. Україна стоїть осторонь цих процесів. Сьогодні, на відміну від багатьох країн Східної Європи, не кажучи вже про високорозвинені країни, Україна не є учасником розроблення таких міжнародних ядерних проектів, як Міжнародний проект ядерного реактора (ІНПРО), Міжнародний термоядерний експериментальний реактор (ІТЕР), не є членом Європейського центру ядерних досліджень (ЦЕРН) і Міжнародного ядерного університету. Наслідком цього може стати втрата Україною в недалекому майбутньому нинішніх позицій в розроб­ленні передових технологій і виробництві наукоємної продукції. Очевидно, що для розв’язання цих та інших проблем потрібно вдосконалити структуру управління вітчизняної атомної галузі. З цього приводу висловлювалися різні пропозиції, почи­наючи від корпоратизації та об’єднання всіх підприємств ЯПЦ. Однак усе це потребує напрацювань, належного обґрунтування таобговорення. Менш складним в організаційному сенсі, але не менш зна­чимим для забезпечення національних інтересів, на нашу думку, було б створення Національного агентства (комітету) атомної промисловості з метою проведення єдиної державної політики вядерній сфері, включаючи розвиток ядерної енергетики (атомні реактори, паливо для АЕС, поводження з радіоактивними від­ходами, науковий супровід тощо), міжнародне співробітництво, атакож проблеми ядерного нерозповсюдження і боротьби зядерним тероризмом. Невідкладними завданнями також є недо­пущення ліквідації існуючих підприємств атомної промисловості регіону, активізація роботи Спільного українсько-казахстансько-російського підприємства з виробництва ядерного палива. ШУРМАІ.М.‚ член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Незважаючи на зниження енергоємності ВВП за останні роки, економіка України лишається однією з найбільш енергоємних у світі. За роки економічного зростання (1999–200 енергоємність ВВП України щорічно знижувалася майже на 5% і в 2004році досягла рівня 1989–1990років. Енергоємність ВВП України, навіть розрахована за пари­тетом купівельної спроможності, у 3,3разу вища, ніж енерго­ємність ВВП у країнах ЄС, на 53% вища, ніж енергоємність ВВП убагатому енергоресурсами Казахстані, і на 8% вища енерго­ємності ВВП Росії — країни, забезпеченої енергоресурсами. Характерно, що основним фактором зниження енергоєм­ності української економіки за останні 5–6років було не поліп­шення кінцевого використання енергії, а зменшення питомої ваги умовно постійних витрат енергії. На сьогодні цей ресурс прак­тично вичерпаний, і подальше економічне зростання прямо зале­жить від активізації цілеспрямованої політики енергозбереження. Як відзначають експерти, на сьогодні державної політики енергозбереження немає. На їхню думку, Закон України про енергозбереження неадаптований до сучасних умов і тому прак­тично не працює. Нової Комплексної програми енергозбереження дотепер не прийнято, так само як і Енергетичної стратегії України на період до 2030року. Крім цього, ліквідація Державного комі­тету України з енергозбереження також не сприяє розв’язанню вказаних проблем. Подібні адміністративні реорганізації значно обмежують можливість проводити повноцінну комплексну політику. За таких умов плани уряду довести до 2030року енерго­ємність ВВП України до нинішнього рівня енергоємності ВВП вєвропейських країнах поки що нереальні. Необхідна дієва законодавча підтримка Державної програми реформування, модернізації та розвитку комунальної енергетики України. Негайно потрібно розв’язувати проблеми, що склалися вгалузі комунальної енергетики більшості населених пунктів через недостатнє забезпечення паливно-енергетичними ресурса­ми об’єктів життєзабезпечення, соціальної сфери та бюджетних установ. У більшості житлово-комунальних господарств розбалансо­вані та некеровані окремі напрями функціонування комунальної енергетики України, а її сучасний стан оцінюється у цілому як кризовий з огляду на: граничну зношеність та моральне старіння основних виробничих фондів; падіння обсягів виробництва тепла ізміну структури теплопостачання; постійне зростання заборгова­ності споживачів; зростання питомих витрат паливно-енергетич­них ресурсів; зменшення можливостей підприємств у заміні фізич­но зношеного та морально застарілого обладнання, виконанні поточних та капітальних ремонтів; збільшення втрат при транс­портуванні та розподілі тепла; брак коштів на впровадження енергозберігаючих заходів; незадовільний фінансовий стан та збитковість підприємств комунальної енергетики. Найбільшу частку в собівартості послуг тепло- і водо­постачання становлять витрати на енергоносії (50–70%). Тарифи на житлово-комунальні послуги не забезпечують їх собівартості ісформовані без урахування низької платоспроможності більшості платників. Вивчення достовірності розрахунків тарифів засвідчує, що окремі надавачі послуг тепло- і водопостачання та водовідве­дення, з постачання електроенергії та газу включають в інші опе­раційні витрати суми безнадійної дебіторської заборгованості, витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначен­ня, баз відпочинку, оплату путівок, шефську та благодійницьку допомогу, витрати на спортивні та інші соціальні заходи. Через незадовільний технічний стан основних засобів та об­ладнання, застарілі технології до 30–40% спожитих енергоресур­сів витрачається марно. Не встановлено реальних стимулів їх збереження. Для розв’язання нагальних проблем енергозабезпечення таенергозбереження в містах, селищах, селах, покращення якості та здешевлення житлово-комунальних послуг необхідно терміново прийняти Державну програму реформування, модернізації та роз­витку комунальної енергетики, визначивши фінансове забез­печення її виконання. Не сприяють покращенню стану в галузі паливно-енерге­тичного комплексу України високі ціни на енергоносії, що досягли критичної межі, а також діюча тарифна політика, відсутність заці­кавленості підприємств—виробників послуг у скороченні їх енер­гоємності та поступовому здешевленні продукції. На формування цін на енергоносії негативно впливає наявність великої кількості посередників між підприємствами-виробниками та споживачами послуг. Енергетична безпека є невід’ємною складовою економічної інаціональної безпеки, тому процеси, що відбуваються у сфері енергетики, безпосередньо впливають на забезпечення захисту пріоритетних національних інтересів України, зокрема на створен­ня екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності; створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової еко­номіки; збереження і підвищення науково-технологічного потен­ціалу; досягнення національної злагоди, політичної й соціальної стабільності в суспільстві. Усе це необхідно враховувати при визначенні перспектив розвитку паливно-енергетичного комплексу України поряд із таки­ми традиційними аспектами, як світові тенденції щодо перспектив енергозабезпечення, досягнення в галузі науки і новітніх техно­логій, можливості використання альтернативних джерел енергії ітаке інше. Основними критеріями мають стати економічність ібезпека.

 



АСКУЭ ОАО. Разработка комплексных программ. КРИЗИС ЭНЕРГЕТИКИ США. АСКУЭ.

На главную  Теплоизоляция и экономия энергии 





0.0098
 
Яндекс.Метрика